«Водій відкрив двері й сказав: “Випадай”»: вчителька з Вовчанська втратила матір — евакуаційну колону розстріляли

Під час евакуації з окупованого Вовчанська російські війська розстріляли колону цивільних. У той день Ганна втратила матір, а сама отримала поранення і кілька днів переховувалася в дачному селищі, намагаючись вижити.

Її свідчення — частина документування воєнних злочинів Росії проти цивільного населення.

У День матері ми публікуємо історію Ганни — вчительки з Вовчанська. Це розповідь про втрату, виживання і досвід, який неможливо забути.

Виїхала, бо могла потрапити до катівні

До повномасштабного вторгнення Ганна жила у Вовчанську на Харківщині й працювала вчителькою біології та хімії. 24 лютого 2022 року вона зустріла вдома разом із матір’ю. Родина була роз’єднана: молодший син перебував на навчанні в іншому місті, чоловік і старший син працювали за межами Вовчанська. Її 75-річна мати пересувалася на ходунцях. Сама ж Ганна після нещодавнього перелому шийки стегна пересувалася на милицях.

Після окупації через місто безперервно рухалася російська військова техніка в напрямку Харкова — поруч із будинком проходила єдина вціліла дорога. За словами жінки, разом із сусідами вони передавали ці дані теробороні.

«Згодом росіяни зрозуміли, що хтось передає інформацію, і під наші вікна поставили “газель” з апаратурою для пеленгації. Ми усвідомили, що нас шукають, і на кілька днів заспокоїлись – вони також», — розповідає Ганна.

Через проукраїнську позицію та спілкування українською Ганна отримала попередження: її можуть забрати до катівні на території Агрегатного заводу. Після цього вона вирішила виїжджати. Разом із матір’ю вони приєдналися до колони з кількох десятків автомобілів, у якій переважно були жінки, діти та люди старшого віку.

Колону цивільних розстріляли під час евакуації

4 травня близько 6:30 колона виїхала з Вовчанська. Майже одразу після виїзду, в дачному масиві перші автомобілі потрапили під обстріл.

«Перші п’ять машин колони потрапили в бій. Як згодом з’ясувалося, там в оточенні перебували російські солдати. Коли ми заїхали туди, перед нами з’явився танк і шість автоматників».

Внаслідок обстрілу водій їхнього автомобіля загинув, пасажири отримали поранення. Ганну поранило в обличчя, а її матір загинула на місці.

«Пасажирка ззаду почала кричати, що маму вбили. Я різко повернула голову і закричала: “Мама!”. У цей момент відчула сильний біль у щоці — куля пройшла по дотичній. Якби я сиділа рівно, мене б убило. Вона зламала мені кістку на обличчі. Пасажирку поранило в коліно. Водій відкрив двері й сказав: “Випадай!”».

Ганна розповідає, що після обстрілу вона разом із собакою вибралася з автомобіля. Навколо, згадує, лежали поранені та загиблі, лунали крики дітей. Коли пасажири витягнули її матір із машини, стало зрозуміло, що вона загинула.

Зустрілася поглядом з російським окупантом

Попри власні травми та нещодавню операцію, жінка намагалася вибратися з-під обстрілу. Інші люди, які перебували поруч, закликали її залишити тіло матері й рятуватися. Вона згадує чоловіка на ім’я Антон (ім’я змінене з міркувань безпеки), який допомагав координувати дії.

Зрештою вони дісталися повороту до дачного масиву, де стало відносно безпечніше. Частині людей порадили бігти до села, звідки їх мали евакуювати назад до Вовчанська. Через травми Ганна не могла швидко пересуватися, тому залишилася під деревом разом із собакою, очікуючи допомоги.

У цей час, за її словами, неподалік працювали російські реактивні системи залпового вогню, а на височині тривав бій.

Під час бою вона залишалася без допомоги, переховувалася. За її спогадами, російська техніка проходила зовсім поруч, а військові, ймовірно, шукали тих, хто вижив.

«Ми з собакою залізли в терен і впали на землю. І тут танки пішли назад. Мабуть, вони [росіяни] шукали виживших з колони, щоб добити. Я підняла голову й мені здалося, що зустрілася поглядом з одним із солдатів. Він відвернувся. Але в людяність їхню я не вірю. Цього не може бути. Думаю, він просто не помітив мене».

Поранених із дачного селища, за її словами, вивіз волонтер на ім’я Марк — мікроавтобусом назад до Вовчанська. Водночас російські військові поширювали версію, що колону нібито обстріляли українські сили. Один із чоловіків, якого Ганна запам’ятала під час подій, згодом давав інтерв’ю російським телеканалам, де стверджував, що людей, які намагалися виїхати з окупації, вважають «зрадниками», і саме тому їх розстріляли.

Жінці вдалося самостійно дістатися села. Близько 13:45 вона змогла увімкнути телефон, однак зв’язку не було. Ганна написала повідомлення молодшому сину, повідомивши про загибель матері та про те, що не знає свого місцеперебування.

В одному з дачних будинків вона знайшла продукти — крупи, цукор і воду. Разом із собакою вони харчувалися розмоченими крупами та водою з цукром. За її словами, було дуже холодно. На третю добу вночі, коли вона знову ввімкнула телефон, почався обстріл касетними боєприпасами. Снаряди не влучили в будинок, а після вимкнення телефону обстріл припинився.

«Мабуть, подумали, що вразили ціль», — каже Ганна.

Евакуація до Харкова під супроводом військових

Згодом із нею змогла зв’язатися троюрідна сестра. Жінка попросила повідомити сина про її стан. У цей час її шукали родичі та подруга з Києва, яка звернулася до харківського волонтера Олексія. Його мати перебувала на дачі в тому ж селищі й не встигла евакуюватися.

7 травня волонтер разом із матір’ю знайшли жінку та забрали до себе. За її словами, їй допомогли зв’язатися з родиною та дали можливість поїсти. Однак під час перебування біля будинку неподалік вибухнув снаряд: були пошкоджені вікна, повалені дерева, собака жінки зазнав контузії.

Після цього вони перейшли до іншого будинку, де переховувалися протягом двох днів через інтенсивні бої 8 і 9 травня. 10 травня до селища зайшли українські військові, і під їхнім супроводом їм вдалося виїхати до Харкова.

Ганна розповідає, що після пережитого життя залишається  складним, однак вона повернулася до роботи — працює вчителькою хімії. За її словами, фахівців цього профілю зараз бракує. Вона також придбала будинок і облаштовує життя заново.

Під час війни жінка зазнала серйозних проблем зі здоров’ям. Через травми, отримані під час евакуації, у неї виникли ускладнення, які спочатку не діагностували. Згодом це призвело до запалення та перитоніту, що потребувало операції.

«Вже скільки всього було… Зараз я вмію виживати. Старший син навіть казав, що мені треба написати про це книжку».

Ця стаття опублікована медіа «Точка Сходу» у співпраці з благодійним фондом «Схід SOS». Від 2014 року команда фонду системно документує воєнні злочини, скоєні російською федерацією на території України.

Історію Ганни (ім’я змінено з міркувань безпеки) задокументували та підготували Андрій Шевченко та Марія Білякова.

Уся зібрана інформація передається до правоохоронних органів України, аби винні були притягнуті до відповідальності, а правосуддя — відбулося.

Читайте також: Сотні повідомлень про загиблих і поранених – правозахисники кричать про блокаду Олешок

---

---