«Для безумовної любові треба полюбити першій»: історії тварин, яких врятували з вулиці

З початком повномасштабної війни кількість безпритульних тварин зросла вдвічі та продовжує збільшуватися. Хоча точної кількості ніхто не знає через безпекову ситуацію та відсутність реєстру. Про це розповіла керівниця відділу стратегічних ініціатив UAnimals Ольга Чевганюк.

До Дня безпритульних тварин «Точка Сходу» ділиться історіями порятунку тих, кого забрали з вулиці та подарували дім і турботу. Про те, як підготуватися до нового члена сім’ї, які проблеми можуть виникнути та як тварини вчать безумовній любові — у матеріалі.

Ярко

Майже три роки у Facebook опублікували оголошення про «маламута на коротких лапках», якого викинули на вулицю. Йому шукали господарів, розповідає Ірина — Яркова людина.

«Він був схожий на маленького ведмедика і я зрозуміла — це мій песик», — пригадує вона. 

Ярко часто ходив з місця на місце, коли жив біля під’їздів і ми їздили за ним кілька разів, адже не могли знайти. Але його вдалося зустріти. Він спокійно сів у машину й поїхав разом із нею до лікаря. 

Ірина переживала, оскільки не мала досвіду з собаками і я не знала який в нього характер. 

«Спочатку було тяжко, нам треба було багато навчитися, звикнути один до одного та почати довіряти. Мені завжди казали “Якщо хочеш безумовної любові — заведи собаку”, а на ділі вийшло, що для такої безумовної любові треба полюбити першій. Також виявилося, що треба мати багато терпіння і міцні нерви, адже собака з вулиці вже має свій характер і страхи». 

Спершу було складно: потрібно було звикнути одне до одного, навчитися довіряти. Собака, який тривалий час жив на вулиці, вже мав свої звички та страхи. Але поступово вони зжилися — вона навчилася приймати його впертість, а він пристосувався до нових умов.

Зараз Ярко — це найкращий друг. Він любить спати на ліжку, їсти сир і гратися з іграшкою зайця.

Крампус

Спочатку Діта не збиралася забирати кошеня, якого викинули на вулицю, та шукала домівку у соцмережах. Однак через тиждень таких пошуків прийняла рішення забрати пухнастика. Так у котів Ф’юрі та Сатана з’явився новий друг.

Вона одразу повезла його у стаціонар, де він провів близько 1,5 тижня. У нього було багато хвороб, зокрема, кліщі у вухах та застуда. Але як тільки він опинився вдома, то поводив себе, як ґазда. 

«Був, як мале чортеня. Він бігав і грався, треба було багато уваги, адже це було кошеня».

Після декількох суперечок, Крампус з Ф’юрі подружилися. А от із Сатаном було складніше, бо йому 8 років, а той маленький. 

«Все було добре до березня цього року, коли помітила, що Крампус неактивний, він просто лежав. У нього виявили рідину в легенях та попередили — якщо не лікувати, хвороба буде смертельною. Це був інфекційний перитоніт і лікування було дуже дорогим, адже одна ампула коштувала до 3700 гривень і її вистачало на кілька днів. Його вилікували і це були, мабуть, найважчі три місяці. Однак навіть після лікування буде загроза повернення хвороби, такі випадки вже фіксували».

Діта наголошує, коли плануєш забрати тварину з вулиці, треба бути готовим до всього. З притулку адаптувати до будинку трохи легше, бо її лікують та вакцинують, в іншому випадку — все лягає на твої плечі. 

«Також, якщо у вас вже є тварини і ви забираєте нову, то обов’язково треба карантин. Новий пухнастик може переносити нові хвороби, тому треба бути відповідальним. Забрати тваринку з вулиці — це багато грошей та відповідальності».

Крампус перетворив життя своєї господарки на справжній хаос. У будинку він поводиться, наче гіперактивна дитина: постійно щось розкидає чи розбиває. Якщо день минає без пригод — це радше виняток. Впертого характеру йому також не бракує. Власниця визнає: люди, які вирішують прихистити тварину з вулиці, мають бути готовими, що на них чекає як безмежна ніжність, так і суцільний безлад. Та попри всі труднощі вона навіть не розглядає варіант відмовитися від Крампуса.

Особливим викликом стала його адаптація. Через минуле на вулиці у кота розвинувся страх залишитися голодним — він постійно шукає їжу. Часом навіть намагається забирати корм у декоративних пацюків, що живуть у домі. До цього додається ще й бажання гратися з ними, на що гризуни, звісно, не згодні. Господарці доводиться витрачати багато терпіння, аби створити комфортні умови для всіх улюбленців. Проте вона впевнена: з часом цей хаос можна приручити, а любов і турбота — найкращі ліки для тварини з непростим минулим.

Джек

Олена забрала з вулиці Джека у січні 2024 року. У той день було холодно і дуже сніжно, він виглядав нещасним і змерзлим, стоячи біля супермаркету, де дівчина його і знайшла.

Почала шукати його власників. На це пішло десь з тиждень і за цей час вона до нього прив’язалась. Власники все ж вийшли на зв’язок, але дозволили залишити Джека собі.  

«Виявилось, що він зник у них з двору в Полтаві і якось опинився у Києві. Мабуть, хотів столичного життя», — додає дівчина.

Його господарка називає улюбленця «золотою дитиною» — вдома він не псував речей і не влаштовував безладу. Проте після життя на вулиці у собаки залишилися проблеми зі здоров’ям і певні поведінкові особливості. Зокрема, на прогулянках він міг гавкати на все підряд, а ще боявся рук, навіть якщо в них був смаколик.

Для подолання цих труднощів знадобився час і допомога спеціаліста. Кінолог навчила господарку краще розуміти собаку, поважати його кордони й будувати довіру. І хоча навчання потребувало терпіння, поступово страхи зникли. Власниця наголошує: тварині може знадобитися пів року чи навіть рік, аби справді довіритися новій людині.

Велику увагу довелося приділити і лікуванню. Обстеження, аналізи, уколи та правильне харчування забирали і гроші, і моральні сили. Але результат того вартий: замість короткої шерсті із залисинами у собаки тепер м’яка й блискуча шубка, яка швидко відростає.

«Тваринки — це прекрасно, це багато любові та радості. Я всім дуже раджу», — ділиться власниця.

---