«Хочу помститися за брата і за свій дім»: історія головного сержанта з 109-ї бригади

Дмитро з позивним «Бєс» родом із Покровська. До повномасштабної війни він працював у шахті, мав сім’ю, звичайне мирне життя. Але війна кардинально змінила все. Спершу він евакуював родину, а згодом знову пішов до війська — вже вдруге, бо воював і у 2014 році.

Позивний закріпився ще з 2014 року, коли Дмитро служив у 93-й бригаді. Тоді його жартома назвали «Бєсполєзним». З 2022 року — вже «Бєс», бо відчуває лють до ворога. Його історію передає «Точка Сходу».

«Усе — на джойстиках»

На початку великої війни чоловік приєднався до добровольчого підрозділу в Покровську, а згодом перейшов у бойову частину. Перший стрілецький бій прийняв під Великою Новосілкою. Там загинув ротний, і це сильно вдарило по моральному стану побратимів. Згодом отримав поранення від «Граду» — знепритомнів і понад дві години пролежав у ставку. Вижив, пройшов реабілітацію і повернувся до служби — цього разу як інструктор з вогневої підготовки. Але серце тягнуло назад, у бойову бригаду.

Сьогодні Дмитро «Бєс» — головний сержант батальйону 109-та окремої бригади територіальної оборони. Відповідає за підготовку, моральний стан, озброєння, техніку і мотивацію своїх людей. Працює з бійцями навіть під час короткого відпочинку після передової, бо часу на підготовку обмаль, а війна не чекає.

109-та бригада має власний полігон, інструкторів, смуги перешкод і системи боротьби з дронами. Бо війна нині — це війна безпілотників.

«У 2014 році було інакше. Арта, міни, але не так інтенсивно. Зараз — ракети, «Шахеди», FPV-дрони. Піхота вже не працює, як колись. Усе — на джойстиках. І ціною великих втрат, — каже Дмитро.

Але українська армія теж змінилась. З’явився бойовий досвід, навчальні центри стали сучаснішими, особливо активно розвиваються артилерія й безпілотні системи. Проте не вистачає бронетехніки.

Втрачений брат — і особиста війна

Однією з найболючіших втрат Дмитра стала загибель його двоюрідного брата.

«Я був у 104-му батальйоні, а він — у розвідці 109-го. Вони мали вийти на Архангельське, закріпитися і не дати ворогу пройти. Стався прорив. Тепер він вважається безвісти зниклим. Але я знаю, що він загинув. Минув майже рік. Тому хочу помститися за брата і за свій дім», — ділиться Дмитро.

«ТрО не зганьбилося перед ЗСУ»

Один із боїв, який назавжди врізався в пам’ять, стався під Авдіївкою, у селі Степове. Дмитро з групою бійців ТрО на підсиленні 47-ї бригади кілька днів тримав оборону під постійними обстрілами. Ворог ішов впритул — до 40 метрів.

«Коли пішла броня, ми вже чекали. Ідеальна засідка, чіткий вогонь — і вони посипались, як “зайці” перед нами. Ми відстояли позицію і вийшли всі цілі. Я тоді був старшим групи. І мені це дуже сподобалось. ТрО не зганьбилося перед ЗСУ», — згадує він.

Бракує лише бронетехніки, екіпажів, і людей. Тих, хто ще не на фронті.

Читайте також: Американське медіа опублікувало радіоперехоплення про страту українських військових

---