Коти, які пережили війну: історії тварин, які рятувалися разом із людьми

Вони ховалися в підвалах разом зі своїми людьми, ділили останній шматок їжі, тікали з-під обстрілів та окупації. Після початку повномасштабної війни ці коти пройшли крізь стрес, страх, евакуації, переїзди та тисячі кілометрів у дорозі.

«Точка Сходу» зібрала історії пухнастих переселенців, які разом із родинами рятувалися від війни й почали нове життя. Як бойові дії змінюють поведінку тварин, чому дехто з них досі боїться гучних звуків і як допомогти котам пройти адаптацію — читайте у нашому матеріалі.

Чарлі

Чарлі народився в Маріуполі, його забрали з прихистку у 2020 році. Так він отримав сім’ю та подругу — кішку Соню, яка вже була в родині. Через два роки у місто прийшли російські війська, і через постійні обстріли та блокаду, їжа для Соні та Чарлі закінчилася. 

«Під обстрілами ми ходили і шукали їжі, де могли. Коли працювали магазини, купували все, що є. Я дуже люблю своїх котів, тому ділила те, що було на всіх: і собі, і їм. Консерви, каші, хліб, який мамі вдавалося пекти», — ділиться господарка Чарлі Валентина.

Критично з їжею стало у квітні — все закінчувалося. На Соню, Чарлі, ще одного кота та двох собак ділили, що залишалося. Тоді їм довелося їсти навіть кашу з квашеною капустою. Зараз в родині жартують, коли коти відмовляються від якісного корму, що знову наварять їм такої каші.

Згодом була довга дорога на підконтрольні Україні території тривалістю в 7 діб через Росію та Білорусь. Чарлі виїхав, а Соня залишилася в окупації — з батьками. 

Спочатку були допити від ФСБ. 

«Коли мене викликали на допити, я йшла з переноскою. Тому можна сказати, що Чарлі теж пройшов допити ФСБ».

У дорозі зупинялися у декількох людей, бо їхали з волонтерами. У них він трохи відпочивав та їв. А коли повернулися в Україну, був Чернігів, потім Хмельницький, і зрештою Київ. А це — декілька будинків та квартир. Тож Чарлі, здається, вже звикав, що постійно треба кудись їхати. Він прилаштовувався у кожній новій оселі: шукав шафу, куди можна буде сховатися. 

Зараз кіт не дуже добре ставиться до незнайомих людей, на руки до них не йде. 

«Зараз Чарлі живе у квартирі у Києві, йому все подобається. Щоб йому не було сумно, ми взяли в родину маленького Сімбу. І тепер їм веселіше. Але іноді в нього проявляються хвороби. Можливо, це наслідки війни. Я його дуже люблю, годую його і ветеринар мені каже, щоб я його не перегодовувала. Хоча, коли він так дивиться своїми очима, важко відмовити».

Баффі

Повномасштабне вторгнення Баффі разом із сім’єю зустріла в Харкові і в перший день опинилася в метро. 

Спочатку вона поводилася тихо: не їла, не ходила в туалет і сиділа у переносці. А наступного дня почала кричати, плакати, не розуміла, що хоче і дуже тривожилася.

«Ми діставали її, ставили, щоб гуляла, а вона просто стояла. Тільки, якщо починали грати з нею — тоді вона хоч якось була активною. А так — вона постійно кричала, не давала нікому спати. У різний час почала ходити в туалет у свою переноску. Їла або погано — або нічого. Іноді навпаки, на корм накидувалась, йшла в туалет і знову плакала», — каже господар Баффі Максим.

Так пройшли 10 днів у харківському метро. А потім була дорога до Полтави. 

Адаптація до нового житла для Баффі була непростою. Свою квартиру знайшли не одразу, тому кішці довелося пережити декілька переїздів. До кожної з квартир вона звикала близько тижня.

«Можливо, це якось вплинуло на її характер, бо коли ми брали її кошеням, вона була активна. А після цього всього стала дуже спокійна та неактивна. Лише завдяки “братику”, тобто, коли  ще один котик з’явився, вона може гратись, а так — ні. Відчувався постійний стрес у неї».

Зараз Баффі три роки і вона живе разом з іншим котиком. 

Тофіта та Мішель

Міша — перська шиншила з Куп’янська. Після початку повномасштабного вторгнення кішка опинилася під російською окупацією разом із родиною. У місті було чутно гучні звуки від російської техніки, а звичне життя у квартирі частково перенеслося у підвал.

Коли ходили до підвалу, Міша нічого не їла і не пила іноді по кілька днів. Після окупації в Куп’янську закінчився корм для тварин, а російські аналоги були неякісними. Все, що було доступно — палички для котів.

Для неї був стресом і виїзд з окупованого тоді Куп’янська до Дніпра, адже це тривало близько 12 годин. Хоча дорогу вона пережила добре, просто лежала на руках.

Вже в Україні вона нормально їла та пила, а от звикнути до нової квартири в Полтаві було важко. На першій квартирі вона сиділа в переносці та боялася виходити. Це тривало тиждень. Коли вона адаптовувалася, то погано їла, могла сходити в туалет не в лоток. Звикання до іншої квартири теж було непростим, хоча Міша поступово вона почала виходити в кімнату.

«Коли вона розляглася на дивані, ми зрозуміли, що все — вона звикла», — ділиться господарка Марія.

Зараз на обстріли Міша майже не реагує. Хоча від гучних звуків, типу «шахеду», ховається. Та і коли приходять нові люди, особливо чоловіки, то біжить за диван разом із Тофітою.

А Тофіта з Ківшарівки — це селище в Куп’янській громаді. У родину вона потрапила ще місячним кошеням. На той момент селище було під постійними російськими обстрілами. Дорогу кошеня перенесло погано: почало роздирати ніс об частину переноски, відмовлялося від води. 

«Нам казали, що вона без породи. Ще й десь підчепила лишай. Тому ми лікували і це, і її поранений ніс. Його вона постійно дряпала, але ми вилікували», — додає Марія.

Зараз Тофіті вже два роки. Але наслідки пережитого стресу та обстрілів у неї проявляються й досі. Кішка боїться гучних та різких звуків: від газонокосарки до «шахеда». Тому ховається за диван, може сама сидіти у ванній або прийти до всіх в коридор.

Тофіта та Міша дуже здружилися. Вони разом приходять, коли всі сідають вечеряти, ховаються за диваном і співчутливо стоять поруч, коли когось з них купають чи стрижуть кігті.

Бусінка

Бусінці чотири, і початок повномасштабного вторгнення, як і Мішель, вона зустріла на Харківщині. З перших днів кішку лякали гучні звуки і вона ховалася під ліжко, намагалася весь час бути поруч з людьми.

«Для нашої киці, війна виявилася такою ж жахливою, як і для нас, людей. Я навіть не могла уявити, що тваринки можуть так реагувати на ці всі страшні події. Що для мене було дуже дивно — наша киця почала гарчати, як пес, на звуки літаків, ракет, тобто на те, що несло загрозу. Надалі для нас це було сигналом: якщо Буся починала гарчати, то ми одразу бігли в укриття. Вона починала це робити навіть тоді, коли ми ще нічого не чули, тобто, завжди попереджала завчасно», — ділиться господарка кішки.

Під час окупації Куп’янська та прилеглих районів, почалися проблеми із їжею — її корм закінчився, а купити його не було де. Спочатку вона відмовлялася їсти і почала тільки пізніше.

Через декілька місяців сім’я наважилася виїжджати на підконтрольну Україні територію. Однак Бусінка не звикла їздити в машині і коли її спробували посадити в авто за день до від’їзду, вона почала відкривати рот та дихати, як песик.

Що з нею відбувається зрозуміти не могли, адже зв’язку та інтернету не було. Почалася поїздка. Шлях був довгим та складним: майже чотири доби дороги, незнайомі люди та нові місця. Так вони дісталися до Польщі.

«І знову адаптація, ветклініка, обстеження, паспорт, щеплення, чипування. Стрес знову, потім готелі, навіть довелося два тижні  їздити і жити у вантажній машині. Увесь час, коли машина їхала, Буся спала, а як тільки машина зупинялася, вона одразу починала бути активною,  їла, ходила на горщик,  обходили всю територію. З часом вона звикла до цих поїздок».

У новому житлі, яке вдалося винайняти, попередні орендарі жили із собакою. І  ці запахи Бусінці не сподобалися. Та найбільша проблема була попереду. Кішка, після всього пережитого, почала ходити в туалет на ліжко, хоча раніше такого не робила.

«Це була катастрофа, ми спробували всі засоби та способи, але нічого не допомагало: не встиг застелити ліжко, як на тебе вже чекав сюрприз. Через деякий час це припинилося. Киця пережила багато жахливих моментів, які зробили її зовсім іншою. Наприклад, зараз Буся дуже рідко йде на руки, хоча раніше вона любила там посидіти. На руки її можу взяти тільки я і тільки тоді, коли вона цього забажає».

Зоопсихологиня Валерія Буракова каже, якщо тварина переживає та проявляє сильний стрес в дорозі, можна дати їй заспокійливі. Однак спочатку варто проконсультуватися зі своїм ветеринаром щодо дозування. Валерія радить габапентин. 

Водночас у довгій подорожі треба давати тварині поїсти та попити, хоча через стрес скоріше за все, від їжі кіт відмовлятиметься. Також, якщо є можливість, випустіть тваринку в кімнату, щоб вона могла походити. З неадаптованими до соціуму тваринами такого робити не можна, адже є ризик, що вона кішка втече.

Коли дорога закінчилася і ви разом із тваринкою починаєте жити у новій квартирі, не квапте кішку з адаптацією. Не намагайтеся дістати пухнастика з переноски. Все, що можна зробити — це приносити їжу, сідати поруч та чекати. Якщо тваринка не їсть при вас, то краще піти, залишивши їжу.

Також можна застосувати спеціальні засоби, які розпилюють феромони. Вони не завжди працюють, каже Валерія, але іноді можуть стати помічними. Якщо кішка досить соціальна, то адаптація має пройти швидше. Можна закликати виходити з переноски з рідким смаколиком, відсовуючи руку кожного разу трохи далі.

Проблеми з туалетом у тварин — це частий прояв пережитого стресу. Він притаманний як котам, так і собакам. Валерія радить ні в якому разі не сварити тваринку, адже коти дуже чутливі до підвищування голосу. Якщо така поведінка не припиняється, то варто віднести кішку до ветлікаря, аби перевірити, чи не хворіє пухнастик. Якщо ж після всіх докладених зусиль кішка чи кіт так і не змогли адаптуватися, варто звернутися до зоопсихолога. Спеціаліст, який працює з котами, зможе дати більше методів та порад, які будуть індивідуально підібрані для вашого улюбленця.

За словами Валерії, під час війни тваринка може «попереджувати» про небезпеку: ховатися чи гарчати, коли навіть немає повітряної тривоги, але може летіти ракета чи безпілотник. Насправді ж тваринки більш чутливі до звуків, запахів та навіть вібрацій, ніж людина. Зазвичай так реагують тварини, які вже мали травматичний досвід потрапляння під обстріл. Наприклад, ракета вдарила десь поруч і тваринка може запам’ятати не тільки момент удару, а і все, що було перед атакою. І так, чуючи вібрації, можуть відповідно реагувати.

Ці тварини пройшли разом з людьми усе: бомбардування, евакуацію, зміну міст, країн і життів. Для родин вони стали не просто домашніми улюбленцями, а символами витривалості, опори та любові в найтемніші часи. 

І хоча багато з них досі мають наслідки пережитого, головне — вони поруч. І вже в новому безпечному житті.

---