Обмін полоненими 2 жовтня: серед звільнених ті, про кого писала «Точка Сходу»

2 жовтня відбувся черговий комбінований обмін полоненими між Україною та Росією. Додому повернулися 185 українських військових та 20 цивільних. Серед них — ті, чиї історії раніше розповідала «Точка Сходу». Про це повідомили рідні захисників.

Захисник Маріуполя Андрій Кравчук пішов добровольцем до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення та вже за кілька днів опинився в оточеному Маріуполі. Востаннє з сестрою Крістіною він говорив 17 березня 2022 року, після чого зник. Лише у серпні батько знайшов Андрія на відео з російських пабліків — виснаженого, але сповненого віри у повернення.

«Я і вся наша родина будемо продовжувати робити все від нас залежне, щоб він повернувся. Ми дуже його любимо і сподіваємось побачити якнайшвидше», — розповідала раніше сестра Андрія Крістіна.

Також серед звільнених — Рауф Аллахвердиєв, оборонець Маріуполя, який пробув у російському полоні понад три роки. Він служив механіком-водієм у військовій частині А0989 і потрапив до ворога під час спроби прориву з металургійного комбінату ім. Ілліча. Родина понад рік не знала, де він перебуває і в якому стані. За словами матері, навіть у полоні Рауф говорив українською, за що неодноразово зазнавав покарань.

«Я відчуваю життя, сили і надію на те, що мій Рауф повернеться. Чекаю на дзвінок кожен обмін, а коли син не телефонує – я не розумію, що ще я маю зробити, щоб повернути його додому», – говорила мати Хіджеран.

Санітар 36-ї окремої бригади морської піхоти Дмитро Гриценко провів у російському полоні понад три роки.

У квітні 2022 року він потрапив до ворога під час спроби прориву з меткомбінату ім. Ілліча в Маріуполі разом із пораненими та медиками. Востаннє рідні отримали від нього смс із словами «допомоги не буде», а згодом — лише короткий лист, що він живий. Увесь цей час сім’я отримувала про нього лише уривчасті звістки від звільнених побратимів.

«Коли йдуть обміни, мої почуття не передати словами. Мене ніби немає в цей день. Спочатку очікування і все валиться з рук, думати ні про що не можу, все тремтить, очі постійно в телефоні. А коли прізвища немає — сльози та спустошення. Сили мені дають слова одного зі звільнених полонених. Він був свідком, як до Діми в колонію дійшов мій лист. Він радів так, ніби це був найщасливіший момент в його житті. Це додало мені сил — він знає, що ми його чекаємо і боремось за нього, і я мрію про один день — день його повернення», — розповідала «Точці Сходу» Тетяна.

Звільнення українських військових і цивільних стало можливим завдяки спільним зусиллям держави, міжнародних партнерів і громадянського суспільства, які невпинно нагадують світу про долю полонених.

Читайте також: Виживали завдяки підтримці один одного й допомозі від «зеків»: Кирило Тюрнєв – про полон на окупованій Луганщині

---