«Рибочко, ми повернемось?»: щоденник колекціонера з Маріуполя став основою для книги

У Національному музеї історії України презентували книгу «Славік. Музей в підвалі» — історію маріупольця В’ячеслава Долженка, який понад 30 років збирав унікальну колекцію у підвалі свого будинку в центрі Маріуполя.

У березні 2022 року все це згоріло за кілька годин — разом із будинком, знищеним російськими обстрілами. Сам В’ячеслав, його 92-річна мама та собака дивом вижили. Вони провели в окупованому місті майже сім місяців, перш ніж їх змогли евакуювати волонтери. Тепер вони живуть у Києві.

Музей у підвалі

Маріуполець В’ячеслав Долженко майже все життя прожив у квартирі на першому поверсі будинку в центрі міста. Саме там він здійснив свою дитячу мрію — поєднати дім і справу життя. У підвалі він облаштував музей-кафе, задуманий не як класичний музей, а як простір, де історія ставала близькою і цікавою.

Містяни приходили святкувати події, платили за простір, а екскурсії господар проводив безкоштовно. Музей працював майже щодня: В’ячеслав міг запросити відвідувачів просто з вулиці, помітивши їх із вікна. Найчастіше до нього заходили діти. Колекцію він збирав по-своєму: не на офіційних зустрічах колекціонерів, а самотужки — часто разом із собакою. Багато речей знаходив на пунктах прийому металобрухту, де старовинні самовари, австрійські вугільні праски чи бронзові ручки оцінювали лише за вагою.

Окрасою колекції він вважав кам’яну бабу, якій, за його припущенням, може бути понад тисяча років.

Під час російської облоги в будинку В’ячеслава переховувалися десятки людей. У внутрішньому дворі маріупольці ховали загиблих. Наприкінці березня будинок загорівся. В’ячеславу з мамою ледь вдалося вибратися з квартири. Люди допомогли витягти жінку з палаючого будинку. Її нічна сорочка була вкрита смолою. Саме цю сорочку — разом зі стародавніми вагами — В’ячеслав згодом вивіз із Маріуполя.

Книга

Ідея створення книги «Славік. Музей в підвалі» належить поетесі з Маріуполя Оксані Стоминій. Вона запропонувала зафіксувати історію Славіка — не лише як колекціонера, а й як людини, яка пережила блокаду, окупацію та втрату дому. Під час презентації вона прочитала вірш, який присвятила В’ячеславу.

Сам герой не полишає мрії відновити музей. Втім, поки що це неможливо: він доглядає за літньою мамою, а головна проблема — відсутність приміщення.

Попри це, у Києві він уже знайшов однодумців.

«Я познайомився з колекціонерами, музейниками. Вони кажуть: як тільки буде можливість — допоможемо з експонатами», — розповідає він.

У столиці В’ячеслав намагається жити далі — але думками постійно повертається до Маріуполя.

«Київ дуже гарне місто, мені тут подобається. Я гуляю з друзями, звертаю увагу на деталі — кажу: а ви бачили ці ковані ворота? І люди починають дивитися інакше. Але я так хочу додому… у свій Маріуполь. Хочу ходити своїми вулицями, де колись ходив із батьками», — каже він.

«Рибочко, ми повернемось?»

Упорядницею книги стала журналістка та культурна діячка з Маріуполя Алевтина Швецова. «Рибочко, ми повернемось?» — це перше, що він щоразу запитує її під час розмови.

Шлях до видання книги був непростим. Спершу була лише ідея — і відсутність фінансування. У пошуках можливостей Алевтина поїхала на європейську резиденцію. Та серед учасників виявилася команда з Росії — і для маріупольців це стало неприйнятним. Вони відмовилися від участі.

«Ця резиденція задумувалась як простір, де мали “подружитися” українці й росіяни. Але це неможливо. Після цього видання книги стало для нас справою честі», — говорить Алевтина.

Зрештою проєкт реалізували Маріупольський краєзнавчий музей за підтримки Національного музею історії України.

Пам’ять про Маріуполь

Книга побудована на щоденнику В’ячеслава. Це історія про втрату, пам’ять і зв’язок із містом, який неможливо знищити навіть війною. Проєкт має на меті зафіксувати досвід маріупольців — тих, хто вижив і продовжує жити після трагедії.

Це також нагадування: Росія зруйнувала життя тисяч людей. Презентація стала не лише подією про книгу, а й ширшою розмовою про досвід війни.

У панельній дискусії взяли участь фотограф і громадський активіст Євген Сосновський, директорка маріупольської бібліотеки ім. Короленка Вікторія Лісогор, директорка Маріупольського краєзнавчого музею Марія Сльота та інші.

Говорили про життя на окупованих територіях, про пам’ять як спосіб втримати себе — і про культуру як простір осмислення пережитого.

Після презентації книгу передадуть до бібліотек України — зокрема тих, які були релоковані з тимчасово окупованих територій. У планах — переклад англійською мовою та пошук міжнародних партнерів для поширення видання за кордоном. Щоб світ не забував про Маріуполь. І про людей, які досі чекають на повернення додому.

Читайте також: На роковини війни говоримо про Маріуполь: людська ціна перших місяців вторгнення

---

---