«Сім з половиною років у полоні»: історія звільненого Василя Горобця з Донецька

Після 7,5 років у в’язниці так званої «ДНР» додому повернувся житель Донецька Василь Горобець. Його звільнили під час обміну полоненими 14 серпня 2025 року. Його історію оприлюднили в «Суспільне Донбас».

Василь — автослюсар за фахом, до війни працював у страховій компанії. У 2015 році він пішов добровольцем до ЗСУ і служив у 40-й окремій артилерійській бригаді. Через рік демобілізувався і повернувся в окупований Донецьк до цивільної дружини.

У 2018 році чоловіка заарештували бойовики. За словами Василя, його «здали» як колишнього військовослужбовця ЗСУ. Після арешту «суд ДНР» призначив йому 16 років суворого режиму за сфабрикованими звинуваченнями. У Макіївській колонії він провів понад сім років.

Політв’язнів там тримали окремо. Василь згадує, що умови були важкими.

«Там нас називали німцями — всіх “політичних”, тобто тих, хто був у нашому бараку. Після 2022 року до нас прибували люди, яких вже затримували після вторгнення. Це були українці, як вони казали, що співпрацювали з СБУ — “шпигуни”».

Тричі йому пропонували взяти російський паспорт, проте він відмовився. Натомість отримав документ, який забороняє в’їзд до РФ протягом десяти років.

Про обмін Горобець дізнався напередодні — у колонії йому сказали готуватися. Його вивезли до Ростова, звідти літаком перевезли до Гомеля, а вже на кордоні передали українській стороні.

«Я думав, що мене звільнять ще у 2019-му. Коли це сталося у 2025 році, я довго не вірив. Утримувала лише думка про маму — знав, що маю витримати заради неї», — каже він.

Після повернення Василь пройшов лікування і реабілітацію. У Києві він вперше за багато років побачив свою маму, яка евакуювалася з Донецька ще у 2014-му.

Тепер він планує відновити здоров’я, вступити до вишу і здобути спеціальність психолога. Каже, що готовий знову служити Україні, якщо дозволятиме стан здоров’я:

«Обіцяють кімнату в гуртожитку — зараз цього для мене достатньо. Вивчитися хочу на психолога, допомагати людям, я люблю спілкуватися і думаю в мене все вийде. Не виключаю, що знову стану у стрій, якщо стан здоров’я дозволятиме. Відчуваю до агресора ненависть. Вони зробили так, що наша рідна земля зараз страждає. Вмирають люди — діти, чоловіки, жінки — зовсім не військові».

Читайте також: Виживали завдяки підтримці один одного й допомозі від «зеків»: Кирило Тюрнєв – про полон на окупованій Луганщині

---