«Я про них розповідаю всім»: як волонтери евакуювали жінку з окупованої Луганщини

Коли окупація розділила родину, Марина (ім’я змінили на прохання героїні) мусила вивозити дітей, а її 84-річна мама залишилася в будинку, який не захотіла покидати. «Я нікуди не піду, — сказала вона, — буду чекати на вас вдома». Та після падіння й перелому жінка зрозуміла: самій не впоратися.

І тоді почалася історія, у яку Марина спочатку не повірила — про волонтерів, які змогли вивезти її маму з окупації.

Чого це я маю з дому тікати?

Мама Марини — 84-річна жінка з окупованого міста на Луганщині. Вона майже не ходить самостійно, пересувається з ходунцями. А Марина — вчителька української мови, яка ще у 2022 році змушена була залишити рідне місто поспіхом.

«Ми виїжджали дуже швидко, — розповідає Марина. — Бо ті люди, з якими ми жили поруч і думали, що вони люди, раптом показали своє справжнє обличчя. Почали писати доноси окупантам. Я не пішла працювати до їхньої школи, забрала трудову книжку. І тоді почали приходити з військової комендатури — питати, чому я не виходжу на роботу. Потім і на доньку донос написали, і зятя на допит забрали. Ми зрозуміли — треба тікати».

Вони з дітьми виїхали у вересні 2022-го. А мама залишилася.

«Вона не хотіла нікуди їхати. Казала: “Я вас буду чекати вдома. Я нікуди не піду, не хочу, щоб якась скотина топталася тут по моїй хаті. Чого це я маю з дому тікати?”. Вона сподівалася, як і ми всі, що наші хлопці скоро звільнять місто, бо тоді були поруч. Але, на жаль, сталося інакше».

Пізніше мама впала і зламала ногу. І саме тоді сказала доньці, що готова їхати.

Пошук допомоги в окупації

Пошук способу евакуації з окупації виявився майже безнадійним. Марина згадує, як спочатку намагалася знайти приватних перевізників, готових за гроші вивезти її маму хоча б до безпечнішого місця.

«Я навіть була готова заплатити людині, яка поїде з перевізником і довезе її куди-небудь до певної точки. Але ніхто не хотів братися. Була одна жінка, яка погодилася — але за такі гроші, яких у мене просто не було. І то лише до території Білорусі».

Про благодійний проєкт Helping to Leave Марина дізналася випадково — через знайому.

«Спочатку мені сказала одна моя знайома, що вивезли маму однієї нашої знайомої. Я не вірила».

Та згодом їй написала координаторка — представилася, розповіла про організацію, і почалася довга, але результативна комунікація.

«Вони не полишали зв’язку зі мною ні на день. Я розуміла, що я в них не одна, але вони відповідали на всі питання. Не знаю, скільки в них терпіння, скільки такту. І як вони все це витримують».

Координаторка весь час залишалася на зв’язку з Мариною та повідомляла про маршрут матері. Мама дісталася до підконтрольної території України, де її вже чекала донька.

Звикли до байдужості

Тепер родина живе в Німеччині. Поруч — інші переселенці з Луганщини, знайомі, родичі. І кожного, хто приходить до них у гості, мама зустрічає з однією історією.

«Мама готова про Helping to Leave говорити щодня й кожному, — усміхається Марина. — Ми, мабуть, звикли, що кожен живе своєю бідою, до байдужості. А тут — люди, яким не все одно».

Тетяна каже, що тепер багато знайомих телефонують, питають, чи справді є така організація.

«Бо ніхто не вірить, що можна бути в Україні, а рятувати людей в окупації. Але я знаю — це можливо. І я про них розповідаю всім».

Українці, які перебувають в окупації, можуть залишити заявку на безкоштовну евакуацію через спеціальний чат-бот.

Як підтримати проєкт Helping to Leave

Історія Марини та її мами — лише одна з тисяч. Щодня команда Helping to Leave рятує людей із тимчасово окупованих територій, евакуює маломобільних, допомагає знайти прихисток і повернути відчуття безпеки. Волонтери продовжують працювати — завдяки підтримці небайдужих.

Підтримати проєкт можна на сайті: зробити разову пожертву або підписатися на регулярну. Також команда має Patreon, де публікує унікальний контент для спільноти, а ще приймає пожертви в криптовалюті. Окрім цього, можна долучитися до цільових зборів, посилання на які є в соцмережах організації.

Ще один спосіб підтримки — купити мерч Helping to Leave.

Колекція під назвою «Вдома» створена на основі слів українців і українок, які пережили окупацію та залишили свій дім, щоб жити у вільній Україні. У цих словах — біль і любов, втрати й надія, єдність і вдячність.

Мерч «Вдома» — це символ підтримки, спосіб сказати, що Україна — це не лише територія, а передусім люди, які втілюють у собі свободу, любов і силу, здатну об’єднувати.

Читайте також: Страх бути тягарем — для дітей, знайомих та навіть держави. Чому українці залишаються в окупації і як починають з нуля після виїзду

---