Як родині загиблого військового прожити втрату: поради психологів «Азов.Супровід»

Після загибелі близької людини на фронті родина стикається з одним із найважчих випробувань у житті. У такій втраті немає «правильного» або універсального шляху проживання горя — кожен переживає його по-своєму. Водночас існують кроки, які можуть допомогти сім’ї поступово пройти цей складний період.

Психологи «Азов.Супровід» діляться рекомендаціями для родин загиблих військових.

Фахівці насамперед радять дозволити собі відчувати горе. Плач, злість, шок, провина чи глибока туга — це природна реакція на втрату. Горе не має чітких часових меж і часто «накриває» хвилями. Водночас втрата військового має свої особливості — поряд із болем може з’являтися гордість за службу та подвиг близької людини. І ці почуття можуть співіснувати.

Важливою є і підтримка всередині родини. Психологи радять намагатися говорити «одним голосом» — особливо якщо в сім’ї є діти, та домовитися про спільне пояснення того, що сталося. Члени родини можуть переживати втрату по-різному: комусь важливо говорити, а комусь — просто бути поруч у тиші. Засудження варто замінити прийняттям і підтримкою. Також фахівці радять створювати спільні ритуали пам’яті — наприклад, запалювати свічку або збиратися разом у визначений день.

Ще один важливий крок — звернення по професійну допомогу. Горе, пов’язане з війною та травматичними подіями, часто потребує підтримки психолога або психотерапевта. Корисними можуть бути й групи підтримки, де спілкуються люди з подібним досвідом — дружини, матері та діти загиблих військових.

Психологи також наголошують на важливості збереження пам’яті про загиблого. Це можуть бути спільні спогади, фотографії, листи чи відео. Йдеться не лише про день загибелі, а й про життя, характер, досягнення та теплі моменти. Символічні дії — висаджене дерево, «куточок Героя» або пам’ятна ініціатива — допомагають родині відчути сенс і значущість жертви.

Поступово фахівці радять повертатися до життя маленькими кроками. Режим сну, харчування, проста рутина та легка фізична активність можуть дати відчуття стабільності. Водночас психологи наголошують: радість не є зрадою пам’яті. Дозволяти собі світлі емоції — це частина процесу зцілення і доказ того, що життя триває.

У «Азов.Супровід» нагадують: якщо горе здається надто глибоким, не минає з часом або людина відчуває, що не справляється самостійно, важливо не залишатися наодинці й звернутися по допомогу до фахівців.

Читайте також: Коли «Тримайся» звучить наче для галочки. Як бути поруч з тими, хто переживає втрату?

---