«Засудили за зраду країні, громадянином якої він не був»: як у полоні утримували колишнього правоохоронця з Луганська

14 серпня під час обміну військовополоненими між Україною та Росією додому вдалося повернути колишнього начальника карного розшуку Луганська Ігоря Малишева. У Росії його засудили до 17 років ув’язнення за «зраду» країни, громадянином якої він не був. Чотири роки чоловік провів у в’язницях Луганщини та РФ, доки у 2025 році його не вдалося повернути в Україну.

У 2010, після 25 років у правоохоронних органах, чоловік вийшов на пенсію. У Луганську він залишався і після повномасштабного вторгнення, адже доглядав батьків. Водночас міг виїжджати з окупації та повертався розв’язувати комунальні проблеми з квартирою. Однак у 2020 році його не випустили з міста. За словами Ігоря, у нього було відчуття, ніби за ним стежать.

Виїхати йому вдалося. Однак через якийсь час Ігор повернувся в Луганськ на прохання сусідів. Однак тоді його зупинили та затримали. Повернутися на підконтрольну Україні територію він вже не зміг.

«Зупинили на контрольно-пропускному пункті для перевірки. Я на телефоні налаштував з сином швидкий зв’язок одним натиском — професійна чуйка, певно. Коли побачив за черговим червоний екран — сигнал для затримання, поки він біг до мене — набрав сина, сказав: “Мене затримали на КПП, як воно буде — не знаю”. Там сказали: “Жді, сєйчас за тобой прієдут”. Назвали зрадником, що начебто, я співпрацюю зі спецслужбами України. Ну і все — закрили»,— каже колишній правоохоронець.

17 років суворого режиму йому присудив створений терористичним угрупованням «ЛНР» «Верховний суд» у Луганську. Засідання затягували, і лише в 2023 році винесли вирок. Чоловіка засудили за трьома статтями РФ: «ізмєна родінє», тероризм та зберігання вибухівки.

Після в’язниці на Луганщині, Малишева відправили у виправну колонію № 3 суворого режиму до обміну у серпні 2025 року. Там не били, натомість психологічний тиск був постійний. Також були проблеми з їжею та водою. Остання була дуже брудна, нею важко було навіть мити руки.

Після обміну чоловік залишився в Києві для реабілітації. Тут він залишається для реабілітації, а ще вивчає українську мову.

«У мене малий онук. Будемо вчити разом. Я йому розповідатиму, що значить — наша Батьківщина, рідна мова. А ще треба витягати тих, хто там лишається, бо там є такі, про яких і не знають, що вони в тюрмах у Луганську чи РФ. Вони сподіваються на порятунок, адже надія — це єдине, що не можна відібрати», — додає чоловік.

Читайте також: Відновлюють себе й Україну. Як ветерани після полону і ампутацій повертають відчуття дому

---