«11 років суворого режиму за пошук матері»

Іван Забавський потрапив у полон 29 вересня 2022 року, в Харківській області, коли він поїхав шукати свою матір. Росіяни сказали: «Розуміємо, ти прийшов за мамою. Але якщо ми тебе відпустимо, ти нас здаси».

Матір Івана, Марина, в той час ховала свою старшу сестру, яка померла в неї на очах через осколкові поранення під час російського обстрілу.

А Івана судили в Санкт-Петербурзі і дали йому 11 років суворого режиму.

«Сестра не встигла заскочити в будинок — снаряд накрив її на порозі»

«Наприкінці вересня 2022 року збройні сили України почали повертати окуповані Росією території, і біля нашого села, Тавільжанки, у Куп’янському районі, точилися страшні бої. Ракети літали над головою цілодобово, а їхні збиті частини летіли в наші домівки. Через два будинки від мене жила моя рідна сестра, Таня, і ми перебували в неї вдома вдвох. Газу вже не було, ми готували на багатті у дворі і тут — черговий обстріл. Сестра отримала страшні поранення, вона стікала кров’ю, наскрізь посічена великими та маленькими уламками. Її агонія тривала близько години і я тільки через дві доби, вночі, поховала її у дворі, бо неможливо було навіть вийти з підвалу».

«Івана заарештували за те, що він намагався врятувати мене»

«Син приїхав, щоб допомогти мені виїхати в Харків, але до мене не дістався — зміг доїхати тільки до села поряд з нашим, до Дворічної. Залишив там автівку, сів на велосипед і поїхав до мене додому. Це сталося 29 вересня. Дворічна та Тавільжанка зовсім поряд, через річку. Мене в Тавільжанці вже не було, я змогла виїхати, але син цього не знав, бо зв’язку не було. Росіяни затримали Івана, коли він майже доїхав до нашого будинку. Розпитали, перевірили документи та телефон. Він довів, що шукає мене, добре орієнтується, оскільки це його рідні вулиці, але його все одно не відпустили. Сказали: “Якщо ми тебе відпустимо — ти здаси наші позиції”. Йому одягли мішок на голову, вивезли в ліс, прив’язали до дерева і били всю ніч. І я знаю це зі слів сина, але про те, як мені стали відомі ці слова, розказати я не можу».

«Ваню перевозили, катували і постійно били»

«Сина перевозили з одного населеного пункту в інший, допитували, били нещадно, катували током, а я вісім з половиною місяців шукала його в Росії та на тимчасово окупованій території, писала в усі російські структури, які могли б мати інформацію про те, де мій син і що з ним. У травні 2023 року від Міноборони РФ, я дізналась, що Іван перебуває в Росії та затриманий за “протидію СВО”. Я розуміла, що його не відпустять, повернулась в Україну і продовжувала шукати можливості зв’язатися з ним. А Ваню продовжували перевозити по різних областях, по різних СІЗО. І весь цей час його били, катували, він голодував, умови утримання не покращувалися — воші, дизентерія. Помитися треба було за 30 секунд, 2 роки він не бачив сонця, не дихав повітрям, перші вісім місяців носив той самий одяг, в якому його затримали — спортивні штани та футболку».

«30 січня 2025 року йому дали вирок — 11 років суворого режиму за “шпигунство”»

«Суд відбувся у Санкт-Петербурзі, а в червні було засідання Апеляційного суду — термін не змінили. Зараз Ваня перебуває в колонії суворого режиму, в Ленінградській області. За ним пильно наглядають, він під постійним психологічним та фізичним тиском. Ми можемо переписуватися через ресурс, дозволений ув’язненим в Росії. Але писати яким насправді є його стан він не може, бо листи проходять цензурування. Він пише, що дуже переживає за мене, підтримує, каже, що все буде добре».

«Я відчуваю безсилля»

«Я написала 31 звернення до українського омбудсмена, пишу листи Президенту України, в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, в Міжнародний комітет Червоного Хреста, Президентам Франції, Туреччини та Сполучених штатів, в Європарламент, відвідую акції на підтримку полонених, але все безрезультатно. Що мені ще треба зробити, щоб сина повернули додому? Я думаю, що кожного полоненого треба міняти персоналізовано, з подачею конкретних прізвищ, з акцентом на кожну людину окремо і це значно підвищить шанси на їхнє повернення! Масовий підхід знеособлює людей і гальмує процес».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---