«18 років ув’язнення за публічну активність та фото з Майдану»
Марк Давидов — цивільний українець, який після анексії Криму у 2014 році залишився на окупованому півострові через родину — матір, дружину та трьох дітей. У жовтні 2019 року його затримали російські силовики під час спроби виїхати до Туреччини, а згодом засудили до 18 років ув’язнення.
Його сестра, Ольга Кузнєцова, розповідає, що підставою для переслідування стали його публічна позиція щодо подій у Сирії, активність у соціальних мережах і навіть фотографії з Майдану.
Жінка наголошує, що попри роки полону й відсутність справедливого суду їхня родина продовжує боротися за звільнення Марка і вважає, що про цивільних полонених потрібно говорити публічно — в Україні й за її межами.
«Марк залишився в Криму після окупації»
«Коли сталася анексія Криму, брат жив на півострові. Йому важко було прийняти цей факт, але і мама, і дружина, і троє неповнолітніх дітей змусили його залишатися на окупованій території. Марк приїжджав до мене в Київ ще під час Майдану. Тоді мої діти були студентами, і ми не могли залишитися осторонь. Ми всі були на Майдані, Марк також, і світлини цих подій залишилися у нього в телефоні. Брат повернувся додому, і я кілька разів їздила до нього. З кожним роком дістатися Криму ставало все складніше. Посилювалися перевірки, і ти ніколи не знав, чи пропустять тебе взагалі. Їхати було тривожно: не розумієш, чи зможеш повернутися, чи не затримають тебе. До найближчих родичів пускали, але навіть це не давало жодної впевненості в безпеці».
«Війна в Сирії фактично стала причиною полону»
«Мабуть, це важко усвідомити, але події за тисячі кілометрів від Криму стали причиною затримки брата в жовтні 2019 року. Марк прийняв мусульманство, бо дружина в нього — мусульманка. Він став спокійнішим, зосередженішим, дотримувався традицій, молився щодня. Це була його свідома віра. І коли почалася війна в Сирії, для нього це були не просто новини з іншого кінця світу — він сприймав це дуже особисто, як мусульманин. Неодноразово говорив, що обурений побаченим у новинах, казав, що людям там потрібно допомагати. Я намагалася його заспокоїти і нагадувала, що в Україні також складна ситуація, але він дуже емоційно реагував на події в Сирії і не міг залишатися осторонь. Він відкрито висловлював свою позицію в соціальних мережах — підтримував опозицію, коментував події, робив репости та ставив вподобання відповідним публікаціям. Після прийняття ісламу він також планував поїздку до Туреччини, зокрема хотів відвідати мечеть Святої Софії в Стамбулі. Затримали його, коли він виїхав з окупованого Криму до Краснодара і намагався вилетіти до Туреччини. Під час перевірки російські прикордонники вилучили його телефон, переглянули вміст і знайшли публікації про Сирію, а також фотографії з Майдану, де він був разом із нами. Саме ці факти стали підставою для затримання — українця, який залишався в окупованому Криму через сім’ю, звинуватили у “тероризмі”».
«Вважаю, що ретельність російських прикордонників була умовною»
«Брата могли просто “здати”, йому справді заздрили, а він ніколи не мовчав і не таївся. Спочатку Марк зник зі звʼязку, а через три дні зателефонував і сповістив про арешт. Вдома провели обшук — вилучили всі електронні носії. Два роки він пробув у СІЗО. А в квітні 2021 року отримав вирок за кількома статтями КК РФ — за “екстремізм та тероризм”. На думку суду, він фінансував терористичні організації в Сирії, а саме Hay’at Tahrir al-Sham — опозиційне військове угруповання, яке воювало проти режиму Башара Асада. До речі, зараз її учасники грають ключові ролі в державі, частина лідерів — фактично у владі, санкції проти Сирії значно послаблені, але на справу брата це ніяк не вплинуло. Психологічно він тримається завдяки своїй вірі — саме вона не дає йому впасти у важкий відчай. Зі здоровʼям у Марка погано — гіпертонія, сильний та частий головний біль, у полоні він пережив мікроінсульт».
«Марк — справжній місіонер»
«Він любить людей, живе так, щоб іншим було краще, і вважає, що людей треба рятувати. Про це говорили і звільнені, які перебували з ним у полоні. Казали, що він в буквальному сенсі їх рятував і фізично – від розправ, розмовляючи з наглядачами в колонії, і морально – підтримуючи словами в найважчі часи. Мати відправляє кожні три місяці по 15 кілограмів продуктів, а брат годує полонених. У цій колонії відбувають покарання за російським законодавством правоохоронці, тому режим не такий суворий. Це сталося тому, що брат сам — колишній правоохоронець та працівник прокуратури. Але в державних органах він довго не протримався — під час роботи бачив багато несправедливості, на яку не міг вплинути. Це були важкі 90-ти роки».
«Росіяни вважають мого брата терористом, а він для дітей на вулиці малював квіти»
«Тому він пішов на роботу, яка відповідала його характеру та стилю життя — робити все навколо себе кращим та красивішим — доглядав за територією санаторію, працював озеленювачем у дитячому таборі. А на вулиці розфарбував паркани в яскраві кольори, купуючи фарби за свої гроші, просто щоб людям, які йдуть повз було приємно дивитися. Марку подобається природа, гори, він тягнеться до тиші, неквапливого спостерігання та спокою. Марк має дуже гарний, сильний голос. Він співав у хорі, а також виконував роль муедзина — щоранку піднімався до мечеті і закликав людей на молитву. Його голос добре знали: іноді він навіть звертався до людей поіменно, ніби будив їх, нагадуючи, що настав час іти до молитви. Він дуже довірливий та наївний. У нього багато доброти і він вважає, що всі інші такі самі, як він. Коли йшло досудове слідство, його спочатку вмовляли підписати зізнання, потім погрожували і слідчий обіцяв, що вирок буде мінімальний. Марк повірив».
«Чим більше говорити про цивільних у полоні, тим скоріше їх повертатимуть»
«Така моя думка. Іноземці повинні бачити, що наше суспільство не “інертне болото”, а справді думає, страждає і намагається повернути всіх своїх людей. Ми повинні стояти пліч-о-пліч, підтримувати один одного, бо ми не “слухняні раби”. І європейців теж треба постійно штовхати, щоб в них не було ілюзії, що можна просто ховатися за спинами українців. Наша родина живе надією, яку ми намагаємось підтримувати один в одному. Перші кілька років були дуже страшними для нас, а потім сталося повномасштабне вторгнення, і ми наче зрозуміли, що треба акумулювати сили і продовжувати битися, не втрачаючи віру».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
