«29 місяців без брата, але ми все ж таки віримо!»

Сергій Нинчук, військовий 63-ї окремої механізованої бригади, зник безвісти під час бойового завдання під Бахмутом у грудні 2022 року. З шести військових, які були тоді в його групі, п’ятеро отримали поранення та були евакуйовані, натомість Сергій – зник.

Як згадує сестра захисника, Ольга, її брат добровільно став на захист України, тоді як міг цього не робити, адже має п’ятьох дітей.

29 місяців рідні не мають жодних відомостей про Сергія, але продовжує пошуки та вірять – він живий і повернеться додому.

«Допоки є хоча б один відсоток надії, є 99% шансів дочекатися»

«Перед початком повномасштабного вторгнення ми жили в селищі в Чернівецькій області. Сергій тільки-но побудував і разом з родиною переїхав у власний великий будинок — здійснилась його давня мрія. Пам’ятаю, як ми з ним сиділи на першому поверсі і брат сказав: “Я, напевно, не буду вдома довго, я тепер потрібен в іншому місті”. В цих словах була туга, біль, який ми відчували вдвох. Сергій мав право не йти на фронт, у нього п’ятеро дітей і троє на той час були неповнолітніми, але вчинити інакше він не міг. На початку травня 2022 року він доєднався до ЗСУ, пройшов навчання, а після цього, в червні, вже потрапив на фронт — захищав Миколаївщину, Херсонщину, а згодом – Донеччину». 

«Змовчав, що перебуває під Бахмутом»

«Знав, що будемо хвилюватись — вся країна майже в прямому ефірі бачила, які там були важкі бої взимку 2022-2023 року. 24 грудня ми спілкувались телефоном, Сергій попередив, що з ним може не бути зв’язку, але все буде гаразд. Вночі прокинулась мама, розбудила мене та ще одного мого брата  і сказала, що уві сні почула крик “Мама”. Зранку ми телефонували Сергію, але відповіді не було ні в цей день, ні на наступний, а 27 грудня ми дізнались, що навіть побратими Сергія, які виконували з ним бойове завдання, не знають, що з ним. Всі вони були в різних шпиталях, поранені, у важкому стані. Хлопці розказали, що Сергій допомагав їх евакуйовувати з поля бою. Ми одразу почали шукати, були думки, що брат поранений, може бути без свідомості у лікарні. Але вже 28 грудня дізнались, що сталося те, чого я боялася найбільше — Сергій зник безвісти». 

«Найважче було дивитися на його будинок»

«Я дивилася на нього і мені було нестерпно болісно. Сергій мріяв про те, щоб жити в ньому, а тепер цей будинок спорожнів без нього. Я навіть було важко навіть проходити повз — все нагадувало про брата. Ми почали пошуки — звертались на гарячі лінії, писали у всі установи, які займаються пошуком полонених та зниклих безвісти, об’єднались із родичами військових з нашої бригади і продовжуємо шукати. Ми стали потужним тилом, для наших полонених та зниклих через спільне горе. Ми з різних куточків України і зараз нас понад 130 родин. Ми пишемо колективні звернення, ділимось інформацією, організовуємо зустрічі та акції, підтримуємо один одного. Я б сказала, що ми велика родина. Коли повертаються наші військовослужбовці  з полону, ми відразу вже з ними на зв’язку, ми їх навідуємо у шпиталях та санаторіях, в яких вони перебувають. І коли хлопці, наші захисники бачать,  як тут за них боролися, вони безмежно вдячні і кажуть, що це величезна і важлива робота. Вони долучаються і до акцій, і до нашої роботи».

«У нас є надія, що Сергій живий»

«Але жодної інформації, що він перебуває в полоні, на жаль, немає. 25 грудня минулого року до нас прилетів білий голуб, якраз було рівно 2 роки, як брат пропав. І ми вирішили, що це звістка від Сергія, мама навіть назвала його ім’ям брата. Він тепер до нас часто прилітає. А ми продовжуємо шукати. Насправді, родичі, напевно, найкращі пошуковці своїх рідних. І я знаю яка людина мій брат, я знаю, що він вартий того,  щоб продовжувати далі жити, реалізовувати свої мрії і бути з родиною. Я бажаю  кожному якомога швидше, повернутися додому».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---