«39 місяців полону. Як повірити, що ти їдеш додому?»: історія оборонця Маріуполя Ярослава Рум’янцева
39 місяців у російському полоні, колонії в Оленівці, Таганрозі та Удмуртії, тортури і постійні чутки про обмін, які щоразу зривалися. Маріуполець Ярослав Рум’янцев пройшов через «Азовсталь» і російські в’язниці, а додому повернувся лише у 2025 році — у День Незалежності України.
Свою історію полону, виживання і повернення він розповів у проєкті «Життя після».
Від початку служби до повномасштабного вторгнення
Початок війни у 2014 році поділив життя Ярослава і його міста на «до» і «після». За два роки після російського вторгнення на Донбас він долучився до лав 23-го загону морської охорони Держприкордонслужби, продовживши родинну традицію: його дід був військовим моряком і служив на підводному човні.
«У 2016 році я з ним прийшов в порт у Маріуполі. Ми зустрілися з командиром частини, поговорили. І ось так почався мій романтичний шлях», — згадує Ярослав.
Згодом Ярослав замислився про повернення до цивільного життя. Спочатку — у 2021 році, потім знову — у серпні 2022-го. Але так і не зробив цього.
Він згадує, що напередодні повномасштабного вторгнення у їхній частині проводили тренування. Втім тоді ніхто не був готовий до того, що станеться вже за кілька днів. У ніч на 24 лютого Ярослава викликали на службу. Спершу підрозділ відправили до Києва, але згодом, коли ситуація в столиці стабілізувалася, їх розвернули назад. На кілька днів військові зупинилися під Дніпром.
«Я підходжу до командира і кажу: “Коли ми їдемо до Маріуполя?” Він говорить, що поки наказу немає. Я відповідаю: “Якщо ми не їдемо до Маріуполя найближчим часом, то я залишаю свій автомат, речі і піду — у формі чи без форми, мені все одно. Я знайду шляхи. У будь-якому разі я не буду тут сидіти”».
«Друга лінія постійно ставала нулем»
Перші бої для Ярослава почалися на виїзді з Маріуполя. Згодом його підрозділ отримав наказ відходити на «Азовсталь». Тоді, згадує ветеран, у місті панував хаос.
«Проходили, наприклад, через приватні будинки, і там вони [росіяни] уже були — з прапорами, з білими стрічками на руках, на ногах… Це можна в книжці писати, можна в кіно знімати. Ось це війна. Не так, як показують: є одна сторона, інша сторона, і вони воюють. А тут усе — як каша якась», — ділиться ветеран.
І пояснює: прикордонний загін мав би стояти на другій лінії оборони, але «вона постійно ставала нулем».
Після 40 хвилин безперервного бомбардування їхніх позицій Ярослав отримав контузію. 16 травня 2022 року оборонцям повідомили про наказ головного командування покинути територію комбінату і вийти у полон.
39 місяців полону
Спочатку Ярослав потрапив до колонії в селищі Оленівка. Він згадує, що в бараках, розрахованих на тисячу людей, росіяни утримували вдвічі більше. Тоді, каже ветеран, його прізвище навіть було у нібито списках на обмін.
«Мене там один співробітник підіймає, а я такий хлопчик — за зростом немаленький, трішки вищий за нього. Він дивиться мені в обличчя і каже, що щось ти не дуже посміхаєшся. І б’є мене. І в мене так пів зуба — раз — і вилетіло. Я дивлюся і думаю: “На обміні посміхатися не буду”».
Але це був лише етап. Насправді Ярослава повезли до Таганрога. Саме там почалися справжні тортури.
«Ти біжиш через колону людей, тебе б’ють з усіх боків, а ти не розумієш, що відбувається. Тобто тебе ж везли на обмін, тобі сказали, що ти їдеш на обмін. А тебе б’ють. Дорослі люди. І ти ніби дорослий чоловік. Але тебе б’ють», — згадує він.
У колонії діяли жорсткі правила: не можна було голосно говорити чи посміхатися. За будь-яку «помилку» — покарання.
Після Таганрога Ярослава відправили до Каменськ-Шахтинського Ростовської області, а потім — до Глазова в Удмуртії. У полоні, згадує він, рятували підтримка побратимів і гумор.
«У них було все, у нас — нічого. Але ми живі, ми вистояли. Хлопці мене підтримували. Вони говорили: “Ярославе, прийде час — ти повернешся до своєї країни, додому. У тебе є батьки, ти колись знайдеш кохання, у тебе будуть діти, ти будеш щасливою людиною”. І ось це надає сил. Це набагато сильніше й потужніше, ніж те, що нас б’ють, вбивають і намагаються зробити загнаними людьми».
Також Ярослав жартома згадує, що через великий розмір ноги один із наглядачів віддав йому свої туфлі. Завдяки цьому його знали чи не всі у в’язниці.
Переддень обміну
Чутки про обмін у колонії звучали неодноразово, але щоразу, каже Ярослав, усе зривалося. Тож до таких новин полонені вже ставилися скептично.
«Я 39 місяців був у полоні. Як повірити, що ти їдеш додому?».
Перед виїздом росіяни примушували полонених підписувати папери про «відмову від участі у війні проти Росії», знімали відео, щоб зафіксувати відсутність побоїв. Хоча ребро, яке Ярославу зламали в колонії, зажило лише нещодавно.
Три доби перед обміном він майже не спав. Із зав’язаними очима та руками його разом з іншими полоненими тримали на холоді. Щоб не замерзнути, він присідав — знову і знову. За ніч, згадує, зробив це, напевно, понад тисячу разів.
«Я пам’ятаю: у мене зав’язані руки, очі, і я просто сиджу, мене трясе від холоду. Але думаю: ще трішки — і я вже побачу свою сім’ю», – згадує Ярослав.
У день обміну, який Ярослав називає другим днем народження, він зрозумів: цього разу — справді додому.
Реабілітація
Після повернення Ярослав проходив лікування. Каже: повністю оговтатися від пережитого, напевно, неможливо.
Ветерана розчарувала формальність частини державних програм. Наприклад, у шпиталі, в якому він перебував, не було інтернету та зв’язку. Речі видавали не за розміром — на його зріст 203 см вони просто не підходили.
Пансіонат у Моршині, який Ярослав обрав для відновлення і, щоб трохи побути у відносній безпеці, був у розбитому стані. Також були проблеми з якістю їжі та процедур.
«Реабілітація — два тижні. Я не зрозумів, як це: 39 місяців у полоні — і два тижні реабілітації?».
У майбутньому він хотів би допомагати таким ветеранам, як і він сам: побудувати центр допомоги, знайти команду і, можливо, домогтися покращень через політичний бік цієї проблеми.
«Усе буде Україна колись. Будемо сподіватися, що все ж таки війна закінчиться на нашому боці і ми будемо жити як вільні люди».
Авторка матеріалу: Дарʼя Маслєнкова
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.
