«Андрій зник під час свого першого бойового виходу»

32-річний військовослужбовець Андрій Цимбаленко зник безвісти в червні 2023 року, під час свого першого бойового завдання, в Донецькій області. Згодом, від побратимів, родина дізналась, що Андрій, ймовірно, перебуває в полоні. Його дружина, Мар’яна, розповіла «Точці Сходу» про відео, на яких вона побачила свого чоловіка понад рік тому, як вона весь цей час бореться за повернення свого коханого додому та про громадську організацію, роботу якої вона нині координує в Одесі.

«Андрія мобілізували на початку березня 2023 року. Йому дали 3 дні на збори, 6 березня він поїхав на навчання і за понад два місяці пройшов дві “учєбки”. Я тоді була вагітною нашим синочком, Матвійчиком. І хоча чоловік був на відстані, він намагався всіляко підтримувати мене. Раніше ми завжди були разом — і на роботі, і на відпочинку, майже не розлучалися. А коли він пішов воювати, я відчула, що нібито не вистачає половини мене, деякий час я навіть перебувала у шоковому стані. Тоді Андрій говорив, що дуже кохає мене та дітей і що він обов’язково повернеться. Але я відчувала, що йому було дуже страшно. Вперше на своє бойове завдання він вийшов у ніч з 6 на 7 червня 2023 року. Це було на Донеччині, біля селища Григорівка». 

«Тоді з 25 військових із завдання повернулися лише п’ятеро»

«Андрій попереджав, що якийсь час може не виходити на зв’язок, а через 2 дні мені зателефонували з ТЦК і повідомили, що мій чоловік зник безвісти. Водночас його побратими казали, що, з великою вірогідністю, він потрапив у полон. 24 червня 2023 року я побачила відео з допитом Андрія. У мене  тряслися руки, я плакала, але перше, про що подумала: “Слава Богу, він живий!”. У січні 2024 року з’явилось ще одне відео. Я думаю, що воно було знято в першу добу його полону. Такий висновок можна зробити по тому, що він розповідає на допиті і де перебуває, бо місце було дуже схоже на бліндаж. І з того часу більше жодних відомостей». 

«Мій Андрій завжди зрозуміє та прийде на допомогу»

«Вдома він турботливий, щирий, в нього добре серце. Коли ми зустрічалися, я відразу відчула, що він взяв мене під “своє крило”, став моєю опорою у будь-яких питаннях. Він любить готувати (Посміхається). Якщо щось на швидкоруч — це я, а якщо щось смачненьке, пригостити чи здивувати — це Андрій. Вареники, пиріжки, м’ясні страви в нього виходять кращі, ніж у мене. А взагалі у нас було звичайне життя, ми просто були щасливими і нам було добре в нашій затишній родині».

«Громадська організація “ПОЛІГОН 56 БЕРДЯНСЬК” підтримує сім’ї полонених та зниклих безвісти»

«Коли я шукала Андрія на всіх можливих ресурсах, шукала зв’язок з рідними полонених з 56-ї бригади, то натрапила на ГО “ПОЛІГОН 56 БЕРДЯНСЬК”. Пізніше стала частиною організації, і координую дії рідних полонених та зниклих в Одесі. Ми допомагаємо з оформленням документів, готуємо шаблони звернень, підказуємо алгоритми дій, формуємо списки по категоріях людей, надаємо психологічну підтримку. Ми організовуємо зустрічі з громадськими діячами за кордоном, в Україні, в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, з українським омбудсменом, представниками МКЧХ, проводимо акції на підтримку військовополонених та комунікуємо з ГО, які створюють родини військових з інших бригад».

«Наразі мені доводиться самій бути підтримкою для родини»

«На це мені дає сили віра в Андрія і в його повернення. Він все витримає, бо знає і точно відчуває, що ми його любимо і чекаємо. Обміни — це найважчі дні. Очікування, затамувавши подих, нестерпно важке. Я вдивляюсь в обличчя хлопців, сподіваюсь побачити серед них очі свого коханого. Наші донці, Поліні, зараз 6 років. Одного разу вона спитала мене: “А що я можу зробити, щоб тато швидше повернувся?”. Тепер вона стоїть поряд зі мною на акціях, з плакатом, на якому фото її батька. У своїх думках я розмовляю з коханим кожного дня і дякую, за те, що він є в моєму житті».

---