«Ані суду, ані вироку на четвертому році полону батько не має»

56-річний житель Нової Каховки Леонід Кондрацький перебуває в російських застінках вже четвертий рік.

Раніше він працював начальником муніципальної охорони Новокаховської міської ради, а після початку повномасштабного вторгнення опікувався цивільними, яким потрібна була допомога.

Росіяни затримували Леоніда кілька разів, а остаточно заарештували у жовтні 2022 року. Його донька, Ірина, розповіла «Точці Сходу», що ані суду, ані вироку у батька немає і родина отримує повідомлення від звільнених, що його стан здоров’я значно погіршився.

«Батька затримували декілька разів»

«На початку повномасштабного вторгнення він працював начальником муніципальної охорони Новокаховської міської ради. Щодня був на роботі — допомагав людям виїжджати, до нього звертались, коли треба було передати на вже окуповану територію посилки, речі, ліки для людей похилого віку. Вже після окупації, на початку березня, тата заарештували вперше, тоді його сильно побили і згодом відпустили. Але на початку квітня за ним знов прийшли — в будинку росіяни влаштували обшук. Нас розпитували про нього, про те, чи збираються в будинку його друзі, вилучили його телефон. Тато повернувся додому вже після їхнього “візиту” і наступного дня сам пішов в їхню “комендатуру”, бо ховатися не було сенсу, все одно б знайшли. Там відбулась просто бесіда, його попередили, щоб поводив себе тихо і не брав участь у протестах».

«7 жовтня 2022 року тата заарештували остаточно»

«А у грудні того ж року Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив тата в полоні і протягом 2023 року він перебував в одній з колоній на території РФ, але ми майже нічого про нього не знали. Пізніше ми почали отримувати повідомлення від звільнених з полону. Вони пишуть, що батько сильно схуд, втратив понад 30 кілограмів, має проблеми з ногами — вставати та сідати йому дуже важко. Його сильно били — по батькові мій тато Адольфович, а росіяни намагалися добитися, щоб він відмовився від свого тата через таке ім’я. Обвинувачень йому жодних не висунули, сидить разом з військовополоненими, листів не отримав жодного».

«Головне для мого тата — родина»

«Він обожнює всіх нас —  свою дружину, мою маленьку сестричку і онучок. Він завжди піклується про нас і його турбота відчувається — привезе щось смачненьке, завжди спитає кому що треба або привезе якийсь сюрприз. Тато любить готувати для нас, у нього дуже смачно виходить (Посміхається). Він дуже компанійська людина, навіть сусіди згадують, як вже під час військових дій та окупації тато завжди підтримував їх якимись жартами. І в полоні він також підтримує хлопців, вони, навіть, дивувалися, як він може в невідомості, маючи серйозні проблеми зі здоров’ям залишатися позитивним та не втрачати настрій».

«Я думаю, питання звільнення батька може вирішити тільки російська сторона»

«Я написала багато звернень на ту сторону, але відповідей немає. Я розумію, скільки молодих людей, військових, сидять за ґратами і їх треба повертати. А цивільних взагалі не мають права брати в полон, вони не комбатанти і зрозумілого, законного механізму їхнього повернення досі немає. Скільки разів подавали на обмін мого батька я не знаю. Коли йдуть обміни, найгірше, що я відчуваю — це безсилля, неспроможність вплинути. Надію я не втрачаю, слабкість і сльози я собі дозволити не можу. Ми дуже чекаємо на нього вдома і любимо його».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---