«Брат зник під Кліщіївкою, але прямих доказів, що він загинув немає»

Федір Гаврилюк, старший солдат 63-ї окремої бригади, зник безвісти у січні 2023 року. Це сталося під Кліщіївкою, на Бахмутському напрямку. В той день Федір не вийшов з позицій, але ніхто з побратимів не бачив його загиблим.

Про це «Точці Сходу» розповіла сестра захисника, Катерина. Попри роки невідомості, вона продовжує пошуки брата та разом із бабусею та його близьким другом чекають на повернення Федора додому.

«Федя вирішив йти на фронт одразу після початку повномасштабного вторгнення. Двоє моїх дітей і він — на той час це і була моя родина. Батьки померли, тож брат для мене – найрідніша людина. Я плакала, відмовляла його, а коли 13 червня 2022 року прийшла повістка – будь-які вмовляння вже не подіяли. Спочатку він був на короткому навчанні, ми побачилися перед тим, як його відправили на Миколаївщину. Федя проводжав мене на автостанції, я плакала. Зазвичай, коли у нас були якісь проблеми, він обіймав мене і казав: “Мала, не плач, у нас все буде добре, не переживай”. Я завжди йому вірила і мені ставало легше. Обійняв і цього разу, але почуття в мене були якісь інші – ані страх, ані тривога не проходили».

«Брат звільняв Миколаївщину та Херсонщину»

«Він брав активну участь у бойових діях, по декілька днів не виходив на зв’язок. Це були страшні бої, за кожне село, за кожен клаптик землі. Я щоразу починала його розшукувати, чекала, нервувала, а коли він виходив на зв’язок – видихала. Тоді він і дав мені телефони своїх побратимів, на випадок, якщо щось станеться. У грудні 2022 року його підрозділ перекинули на Бахмут. У ніч на новий рік ми говорили майже до ранку: згадували дитинство, батьків, говорили про нас, про його племінників. Він заспокоював, жартував, підтримував».

«Так тяжко, як сьогодні – не було ніколи»

«Ці слова брат сказав мені перед зникненням. 16 січня 2023-го він перебував під Кліщіївкою і в черговий раз йшов на позиції. В той день у мене вдома впала зі стелі люстра і розбилась. Шукати брата я почала 18 січня, зателефонувала його побратиму, який сказав мені, що Феді більше немає. В мене земля пішла з-під ніг, я не пам’ятаю декілька годин цього дня. Побратим сказав, що тіла немає і брата ніхто не бачив. Потім майже всі побратими говорили, що він загинув, але свідків цьому немає». 

«Таких світлих людей дуже мало»

«Він найкращий у світі. Федя добрий, завжди намагається всім допомогти. Він дуже позитивний, ніколи не підвищує голос, не сердиться на людей. Ми з самого дитинства були дуже близькі, він завжди брав мене з собою, коли йшов гуляти, вчив мене грати і в футбол, і в хокей, плавати. Мама навіть казала: “Виховує хлопця”. (Посміхається) Я завжди знала — перша людина, яка зателефонує мені в день народження, це буде брат. Він завжди намагався бути поряд». 

«Він мусить жити»

«Один з побратимів Феді дуже підтримував мене. Віталій був поранений, говорив зі мною зі шпиталю, я відчувала, що не сама. Вони з братом були близькими товаришами, билися пліч-о-пліч, ділилися останнім. Тепер Віталій мій чоловік і ми продовжуємо шукати брата. В перші місяці мене люди не впізнавали на вулиці, я майже місяць не спала і не їла. Не можу передати, як це важко. Але в мене й досі є надія, що брат у полоні — я продовжую шукати його на російських ресурсах, відвідую зустрічі, акції на підтримку військовополонених. Я буду продовжувати шукати і моя мотивація повернути його додому не згасне. Його чекають мої діти, наша бабуся, якій 85 років і я, вся наша родина вірить, що він живий». 

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---