«Черга стає меншою, він вже ближче додому, – кажу я собі щоразу після чергового обміну»

Денис Леван, боєць 12 бригади спеціального призначення «Азов», потрапив у полон під час оборони Маріуполя. Його наречена Юліана згадує, яким впевненим та спокійним був її коханий під час запеклих боїв у місті. Сама Юліана змогла виїхати з Маріуполя в перший день повномасштабного вторгнення і була впевнена, що за декілька днів зможе повернутися до звичайного життя, до роботи і до коханого. Денис потрапив у полон з металургійного комбінату «Азовсталь», перебував у колонії в Оленівці. Він не втрачає надії на повернення додому, а Юліана в Україні бореться за його звільнення.

«З Маріуполя я встигла виїхати в перший день великої війни, думала, доведеться поїхати всього на пару днів. Денис разом з побратимами боронив місто і весь час питав як я і де, а про себе розповідав небагато. Перед самим виходом у полон, Денис зателефонував і сказав, що протягом 3-4 місяців повернеться додому. Я звикла йому довіряти, але в нього проскочила тоді фраза: «Аби це не розтягнулося на роки». Так воно і сталося. Денис пережив теракт в Оленівській колонії. На щастя, його не було у тому бараці і він, навіть, не був поранений. Але поки ця інформація до мене дійшла я пережила дуже страшні тижні. Протягом 2,5 років я дізнавалась про коханого від його звільнених побратимів. Вони розповідали, що Денис мріє подорожувати – поїхати на Адріатичне море, як ми з ним планували у 2021 році, багато читає, морально добре тримається, наскільки це можливо в умовах російської колонії. Передати на словах мені Денис нічого не зміг, бо хлопці не знали, що їх везуть на обмін».

«Навіть перебуваючи в оточенні Денис намагався вирішувати мої проблеми»

«Денис дуже добрий і не тільки по відношенню до мене. Завжди прийде на допомогу друзям і для нього важливо довести справу до кінця. Він оптимістична та позитивна людина. Коли телефонував мені з Маріуполя,  не говорив, як було там важко, не жалівся, навпаки підбадьорював мене. Шуткував, що хотів трохи схуднути і ось з’явилась така можливість, навіть про нестачу їжі говорив з гумором. Ми разом багато подорожували Україною, відвідували міста, в яких були ще дітьми і ділилися своїми враженнями, як змінюються ці міста. Денису подобалось спостерігати, як останніми роками змінювався та розквітав Маріуполь, перетворюючись на справжнє туристичне місто. Ми любили гуляти біля моря і дивитися на захід сонця. Але місто перетворилося на пекло».

«Під час одного з авіаударів загинув близький друг Дениса»

«Я зрозуміла, як йому було важко морально, після того, як він розповів про загибель свого друга. Росіяни тоді скинули авіабомбу на один з азовстальських бункерів і загинуло багато хлопців, серед них був і Віталій Мороз. Це була особиста втрата і для мене, і для Дениса. От тоді ми говорили хвилин 20 і коханий сказав, що настрій одночасно і панічний, і обнадійливий. Вони сподівались на політичне рішення або домовленості, які дозволять їм вийти з Маріуполя, але ця надія танула через велику кількість жертв».

«Понад 700 азовців й досі перебувають у полоні»

«Зараз я бачу, що на акції підтримки військовополонених виходять люди, чиї родичі не перебувають у полоні, і це велика підтримка для сімей, які чекають звільнення свої рідних. Все наше життя, і навіть війна, проходять у прямому ефірі і дуже велику роль відіграє медійність, а розповсюдження інформації точно має вплив на обміни. Ми бачимо результат роботи української влади, але як побудований процес домовленостей достеменно ми не знаємо. До того ж ми воюємо проти варварів, з якими важко домовлятися. Під час обміну, коли я не бачу призвища свого коханого, я говорю собі: «Черга стає меншою, він вже ближче додому». Я вірю, що полон не вічний. І Денис вірить, там, тому я не повинна розкисати. Дам волю сльозам, коли почую його голос».

 

---