«Чотири своїх дні народження Костя зустрів у полоні»

До повномасштабного вторгнення Костянтин Струк працював вчителем фізкультури у селі Мала Вовча, в Харківській області.

А коли 24 лютого 2022 року цей населений пункт окупували російські війська, він та його дружина, Оксана, відмовились працювати на окупаційну владу.

Після цього Костянтина заарештували. Оксана вважає, що донос на нього написала директорка школи, в якій вони обидва працювали.

Костянтин перебуває в полоні вже 39 місяців, без офіційних обвинувачень і вироку.

«Я з сином встигла виїхати з окупації, а чоловік не зміг»

«Повномасштабна війна прийшла до нас додому 24 лютого. Ми живемо в Харківській області, в селі Мала Вовча. Електроенергія зникла майже одразу, а вже вдень під вікнами були російські танки — окупація була майже миттєвою. На початку червня почалися розмови про необхідність отримання російських паспортів. Ми шукали спосіб дістатися вільної території України і розуміли, що треба буде покинути все, що ми нажили за 20 років, а головне — будинок, в якому ми все робили з любов’ю та радістю. Людей, які називали те, що відбувається своїм ім’ям, говорили про окупацію, хапали і відправляли в катівні, у Вовчанськ. Я з сином, йому було тоді 17 років, ледь виїхала, а чоловіків від 18 до 60 років — не випускали в сторону України. Деякім вдавалося виїхати через Росію, через Європу, і ми думали, що чоловік зможе виїхати саме так. Але він не встиг — Костю заарештували 14 серпня 2022 року».

«26 місяців я не знала про нього нічого»

«Рано вранці за Костею приїхали додому. Його попередили сусіди, і він зміг втекти з дому, але згодом повернувся і потрапив у пастку. Будинок обшукали, вилучили всі гроші, а Костю вивезли в Росію. Я думаю, донос написала директорка школи, в якій Костя і я працювали, бо ми відмовились працювати на росіян. І от за це Костю і тримають в полоні — що не захотів викладати фізкультуру в російській школі на окупованій території. Вироку не було, суду не було, навіть офіційного обвинувачення не було. Тільки у 2024 році я отримала перші відомості про чоловіка і це були крихти інформації. Костю били, багато разів перевозили з колонії в колонію. Один раз я отримала лист, в якому було кілька слів: живий, здоровий, годують, лікують і все».

«Костя найкращій у всіх проявах — як чоловік, батько, син, брат»

«Він дуже щирий та людяний, дуже любить спорт, багато читає і дуже розумний. Навіть у полоні він намагається триматися завдяки своєму позитивному характеру. Попри те, що умови перебування там — страшні. Їх не виводять з камери місяцями, вони голодують, стоять по 16 годин на добу. На свої листи до офіційних інстанцій я отримую тільки шаблонні відписки. Зверталась вже багато разів і до офісу омбудсмена, і до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Отримую стандартні відповіді, в яких немає жодної інформації. Ми навіть порівнювали ці відповіді, які надаються рідним інших полонених — вони ідентичні. Це болісно, бо створюється враження, що нашу історію навіть не відкривали, що ніхто не вивчає справи індивідуально».

«Кожен обмін для мене — маленьке вбивство»

«Руки опускаються, особливо коли чуєш від офіційних осіб: “Ми не можемо внести цивільних до списків на обмін”. І це я особисто чула від речника КШППВ. Я розумію, що цивільних повинні віддати без обміну, вони не комбатанти. Але ж не віддають! Не віддають! Почуйте! І що нам з цим робити? Просто замкнене коло».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---