«Довести, що мій чоловік у полоні я не можу, але знаю, що він там»

Військовослужбовець ДПСУ Роман Тодіренко зник безвісти в грудні 2024 року. Це сталося під час боїв на Курському напрямку.

Інформації про те, що саме трапилося і де може перебувати її чоловік, його дружина, Катерина, майже немає.

Один зі звільнених військових впізнав Романа по фотографії, розказав, що бачив його в полоні і поділився з дружиною відомостями, які дають їй впевненість і надію, що її коханий живий і повернеться додому.

«У Роми були поранення — і легкі, і важкі, контузії»

«Повномасштабне вторгнення застало нас вдома в селі у Вінницької області. Роман був тоді на роботі, зателефонував мені і сказав, що почалася війна. Ніяких особливих рішень ми тоді не приймали, але пам’ятаю, як сильно хвилювалися, та й часу не було — чоловіка майже одразу призвали. Декілька днів тривало навчання і одразу — фронт. Він воював близько двох років. Декілька разів ми бачились, і Рома приїжджав додому, і я з дітьми їздила до нього. Це були радісні зустрічі, особливо, коли він міг приїхати до нас. Весь час були разом з дітьми. Рома почувався дуже змореним і декілька днів відпочинку суттєво не покращували ані його емоційний стан, ані фізичний, йому було дуже важко, адже на війні перепочинку немає».

«Роман зник безвісти на Курщині і я впевнена, що він у полоні»

«25 грудня 2024 року ми говорили телефоном. Чоловік розказав, що має виїжджати на позицію і зателефонує, тільки-но повернеться. Майже жодних подробиць про те, що сталося я не знаю. Знаю, що наказ був укріплювати позиції, а коли група туди дісталася, там вже були росіяни. Мені повідомили, що з групою Романа втратили зв’язок, а згодом територію оглядали з повітря і ані поранених, ані загиблих не знайшли. Один зі звільнених полонених надав мені інформацію, що бачив мого чоловіка в полоні, він впізнав його по фото і надав мені певні відомості, але розповсюджувати її з міркувань безпеки я не хочу».

«Рома добрий, щирий і завжди допоможе іншій людині»

«Про нього всі знайомі згадують з повагою і хвилюванням. Я і діти, син і донька, дуже важко переживаємо його відсутність та невідомість. Він багато часу приділяв дітям і мені, і завжди намагався бути поруч. Разом відпочивали, подорожували, займалися повсякденними справами. Рома робив усе можливе, щоб ми ні в чому не мали потреби. А зараз дітям дуже не вистачає батька, а мені — чоловіка. Діти дуже переживають і на акції підтримки військовополонених ми їздимо разом. Я вірю, що настане цей щасливий день і чоловік буде вдома. Силу мені дає віра в те, що коханий живий, і я продовжую його шукати і боротися, щоб про нього не забули. Ми його любимо, молимось, скучаємо та сподіваємось. Коханий мій, Романе, чекаю тебе з нетерпінням додому!» .

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---