«Ігоря тримали в гаражі, перевозили з пакетом на голові і поводились, як з кріпаком»
Ігоря Станіславова, жителя Мелітополя, росіяни забрали у полон через його любов до України – він був членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода» і ніколи не приховував своїх поглядів. Повномасштабне вторгнення він разом з дружиною зустрів у рідному місті. За кілька днів Мелітополь окупували російські війська і виїхати звідти вже було неможливо. На початку травня 2022 року Ігоря забрали на допит, а звідти – у полон. Його дружина Олена розповіла «Точці Сходу», як шукала чоловіка, де та в яких умовах його утримували і чому вона не вірить в акції на підтримку полонених.
«У перший день повномасштабного вторгнення, коли ще була можливість, ми не виїхали з Мелітополя. А потім це було дуже небезпечно, оскільки у росіян були списки українців, яких вони планували заарештувати. Ігор казав, що він є в тих списках і через блокпости ми не проїдемо — він був членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода» і мав чітку проукраїнську позицію. Можливість нападу Росії ми обговорювали декілька разів, однак до 24 лютого 2022 року ми навіть припустити не могли, що станеться така масштабна війна і майже миттєва окупація Мелітополя. 4 травня 2022 року вранці до нас додому прийшли російські військові».
«Вдома провели обшук, а нас – допитали»
«Росіяни перевернули все до гори дригом, залізли в комп’ютер. Після допиту Ігоря забрали, з формулюванням «до выяснения обстоятельств», але сказали, що за кілька днів він повернеться додому. Чоловік не повернувся. Я шукала його у комендатурі, у міліції, воєнкоматі, виконкомі, але відповідь була одна: «Йдіть звідси». Одяг і їжу у мене не приймали, відправляли ходити по колу між цими структурами і ніхто нічого не пояснював. Через місяць зі мною зв’язався хлопець, який перебував з чоловіком. Він розказав, що їх утримували в якомусь гаражі, іноді перевозили, одягаючи на голову чорні пакети».
«Люди, які перебувають у цьому СІЗО, критично втрачають вагу»
«Потім знов було декілька місяців невідомості, але восени Ігор декілька разів телефонував мені. Говорив, що його і ще 16 затриманих возять на роботу, переважно щось копати, утримують, як невільників, і постійно перевозять між населеними пунктами окупованої частини Запорізької області. У розмовах Ігор вмовляв мене виїжджати, і я його послухала — разом з мамою, сестрою та її родиною у вересні 2022 року виїхала з окупації в Україну. Те, що Ігор у полоні Міжнародний Комітет Червоного Хреста підтвердив у травні 2023 року. Тільки три місяці тому я дізналась від звільненого з Таганрогського СІЗО полоненого, що Ігор перебував там взимку 2024 року. Цей полонений чув прізвище мого чоловіка, але вони не спілкувались. Де мій коханий перебуває наразі, чи він живий і в якому він стані, я не знаю. Відомо тільки, що в тому СІЗО жахливі умови утримання, полонені голодують, медичну допомогу їм не надають».
«Мій чоловік дуже добра та турботлива людина»
«До війни Ігор працював на Мелітопольському олійноекстракційному заводі, він — інженер обчислювальних приладів. Чоловік любить свою роботу, в техніці добре розбирається. Він дуже добрий, навіть комаху не скривдить, навіть після рибалки, він відпускав рибу, яку ловив. Ігор завжди, намагався захистити мене, піклувався. Навіть купував якісь побутові речі особисто для мене, для мого комфорту».
«В акції на підтримку полонених я не вірю»
«Я думаю, вони ні на що не впливають. Будемо ми виходити чи ні — катувати в полоні їх не перестануть. Я постійно думаю, як над ними знущаються і після акцій мені ще гірше, зовсім немає сил. А представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими відповідають на мої звернення шаблонними фразами, про те, що Україна робить все можливе. Я навіть не впевнена, що вони мене чують. Від слідчого, жодного разу не було інформації, він тілько мене питає, чи дізналась я щось про Ігоря. Я чекаю свого чоловіка, сподіваюсь на його повернення і мені дуже важко».