Історія електроремонтника, який став азовцем та вижив після теракту в Оленівці
Він отримав поранення під час теракту в Оленівці 29 квітня 2022 року. Потім – потрапив у лікарню і зрештою – у російський полон. Там оборонець Маріуполя, військовослужбовець 12-ої бригади спецпризначення «Азов» Андрій Іванов перебуває вже півтора року. І це єдине, що нині відомо його рідним. «Точка Сходу» поспілкувалася з його рідною сестрою Оленою. Вона розповіла нам про перебування брата у Маріуполі під час оборони та облоги міста, а ще – поділилася своїми думками щодо того, чому вже півтора року росіяни не міняють військових з «Азову».
«Якщо я загину – попаду в рай, бо у пеклі я вже був»
«З перших днів війни Андрій перебував у Маріуполі. Зв’язок з ним був до 3 березня і ми намагалися підтримувати один одного — наше рідне місто Конотоп, на Сумщині теж було в облозі. Настрій у брата був бойовий, він був впевнений, що наші військові зможуть захистити Маріуполь. Потім зв’язок пропав і ми не спілкувалися місяць, взагалі нічого не знали один про одного, і тільки 7 квітня 2022 року Андрій написав, що він живий і здоровий. Хлопці не падали духом навіть коли у травні вони залишилися без їжі та боєприпасів. Андрій перебував на металургійному комбінаті «Азовсталь», казав, що немає такої ворожої зброї, яка б у них не летіла. А 7 травня Андрій написав: “Якщо я загину – попаду в рай, бо у пеклі я вже був”».
«Коли я дізналася про теракт в Оленівці, мене охопили шок та паніка – я думала, що Андрій загинув»
«Про полон Андрія я дізналась у червні 2022 року від представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста, вони самі мені зателефонували. До теракту в Оленівці 29 липня ми очікували, що обмін пройде дуже швидко. А потім ця страта у колонії. Я знайшла прізвище брата у російських списках поранених військовополонених і зрозуміла, що він, скоріш за все, перебуває у донецькій лікарні. Так і було. Через місяць ми побачили його на фото в одному з російських пабліків, але яке саме поранення він отримав ми не знали. Вже пізніше, від звільнених побратимів, я дізналась, що у Андрія були опіки і контузія. На цьому все, з грудня 2022 року ми нічого про нього не знаємо».
«Він добровільно став на захист Батьківщини після подій на Майдані у 2014 році та анексії Криму»
«Він завжди готовий прийти на допомогу іншим. Завжди таким був, ще змалечку. Скажу так, віддасть останнє, сам буде без нічого, але для побратимів, друзів, для родини зробить все. По професії він газоелектрозварювальник, ще до служби в “Азові” пам’ятаю, що дуже його любили у колективі, де він працював. Навіть зараз зустрічаю його колег, а Андрій вже 8 років на тому підприємстві не працює, вони завжди запитують, як він, чи є про нього якась звістка і кажуть, що теж чекають. Ми з мамою відмовляли його йти на військову службу і намагалися не пустити туди, бо дуже боялися за нього. Але куди там? Він же так вирішив».
«Де “Азов”? За останні півтора року не обміняли жодного захисника»
«Я зустрічаюся з українськими можновладцями, беру участь в акціях, пікетах на підтримку військовополонених, підтримую діяльність нашої організації “Спільнота Оленівки”, зокрема, дописами у соціальних мережах. Таким чином я намагаюсь допомогти братові. Велика проблема у тому, що війна розділила суспільство — ті, у кого немає близьких людей серед захисників або військовополонених, відсторонюються, не відчувають біль. Більше того, дехто навіть не знає про теракт в оленівській колонії. Представники різних кіл української влади на всіх зустрічах підкреслюють, що азовців з російського полону витягати дуже важно, бо росіяни не віддають саме їх . Я вважаю, що нам потрібні козирі, хтось, хто їм справді потрібен, хтось впливовий, на кого вони б обміняли наших хлопців, адже колаборанти та московські попи росіянам не надто потрібні».
«Якщо я тут “трошки втомилася”, то як дивитися в очі тим, хто стоїть за нас на фронті»
«З друзями, з близькими ми тримаємось один за одного. І жінки, які зараз б’ються за своїх коханих не відступлять. Вони продовжують ставити питання владі, пропонують, що можна зробити, постійно вигадують нові шляхи, як донести до міжнародної спільноти необхідність втручатися в процес обмінів, підтримувати їх. Не маю я права опускати руки, це соромно. Бо тим, хто зараз б’є ворога, тим, хто перебуває у російських катівнях, набагато важче. Я себе так мотивую»
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.