«Коханий я чекаю тебе всім серцем і душею»

Олексій Нагорний, 32-річний військовий 144-ої окремої піхотної бригади пішов на війну у липні 2023 року. Захищав Чернігівщину, Донеччину, а зник безвісти на Курщині, у жовтні 2024 року.

Автівка, в якій перебував Олексій, підірвалась на міні, але військових на місці вибуху не знайшли. Це дає надію і віру його дружині, Анастасії, що чоловік потрапив у полон.

«На місці підриву автівки тіла не знайшли»

«З початку повномасштабної війни Олексій був у резерві і став на захист Батьківщини у липні 2023 року. Навчання тривало кілька місяців, і в Україні, і в Польщі, а потім вже — бойова частина, спочатку в Чернігівській області, згодом у Донецькій. На зв’язку ми були постійно, говорили багато, і для нас обох це було вкрай важливо, навіть друзі сміялися з нас: “Як ви так довго можете говорити один з одним?”. Після поранення та лікування чоловіка відправили на Курський напрямок. 19 жовтня 2024 року він зник, разом з сімома побратимами. Командир Олексія зателефонував наступного дня, сказав, що автівка, в якій їхали хлопці, підірвалася на міні. З його слів з’ясувалося, що ані речей військових, ані тіл у машині не було. А повернутися звідти зміг тільки один військовий — у нього була важка контузія і він не знає достеменно, що саме сталося з іншими побратимами. Він розказав, що після вибуху всі були дезорієнтовані».

«Я вірю, що мій коханий у полоні» 

«Військовий, якого евакуювали каже, що чув стрілянину, але оскільки йшов бій, він не бачив своїх побратимів і всі шестеро, разом з Олексієм, вважаються зниклими безвісти. З моменту зникнення жодної достеменної інформації я більше не маю, хоча шукаю і чоловіка, і хлопців, які з ним були. Мій коханий дуже сильний і впертий, я знаю, що він буде боротися заради нас і зробить все, щоб повернутися. Він з малку дуже цілеспрямований та наполегливий, в дитинстві втратив маму і йому довелося в більшості розраховувати тільки на себе, він ніколи не здається. Олексій — людина слова, якщо пообіцяє — виконає, дуже добрий та чутливий. Він дуже легкий у спілкуванні, любить жартувати. Він пам’ятає багато віршів, на будь-який випадок, і сам їх пише. А як він співає, в нього неймовірно красивий голос.  (Посміхається)» 

«Моє кохання до чоловіка не дає мені впасти» 

«Він мої крила, моя сила, мій сенс життя. Щодня я борюсь за коханого. Шукаю, беру участь в акціях на підтримку військовополонених, в закордонних поїздках, говорю про нього скрізь і прошу допомоги у пошуках. А зараз, коли я думаю про Олексія, я згадую про наші стосунки, наше кохання. Про тепло, ніжність, повагу, щирість та мрії, які нас об’єднують (Плаче). Він завжди підтримає та вислухає. Кожну мою ідею він надихав сенсом, говорив: “Мишка, в тебе все вийде!”. Наші стосунки — це найкраще, що відбувалося в моєму житті з моменту нашої зустрічі і я несу це відчуття через життя. З кожним днем я кохаю його все більше, чекаю на нашу зустріч, і більш за все на світі хочу обійняти коханого, сказати: “Кицька, ти вдома, я так тебе чекала і тепер щаслива, що ти поряд! Кохаю тебе безмежно”. Я скажу йому: “Ось бачиш, зберігла твою улюблені кучеряшки, не підстригла, і тепер у нас все буде добре, назавжди». 

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---