«Коли брат стікав кров’ю, він думав про нас і це допомогло йому вижити»

Віталій Шмідт, 44-річний молодший лейтенант 25-ї окремої повітрянодесантної бригади — на війні з березня 2022 року. Боронив Харків, брав участь в боях у Сумській області, де був поранений.

Після лікування захищав Донецький напрямок і зник безвісти у травні 2025-го.

Вдома на повернення захисника продовжують чекати його мати, сестри, дружина, діти та племінники. Про те, як Віталій потрапив на війну, службу та зникнення «Точці Сходу» розповіла його сестра, Наталя.

«Після поранення він повз до побратимів три години»

«Віталій пішов захищати Батьківщину 29 березня 2022 року. Спочатку у складі сил ППО боронив Харків, потім брав участь в боях у Сумській області, під час яких отримав поранення в руку і в ногу та частково втратив пам’ять. Після шпиталю він приїхав додому. Це була така довгоочікувана зустріч! Віталік був дуже змучений, але дуже радів поверненню. Розказав мені, що коли його ранило, йому довелося самому собі накладати турнікет і самостійно виходити з поля бою до місця евакуації. Брат думав про те, що має вижити, щоб побачити всіх нас. Ми зустрічали його всією родиною. Пам’ятаю, коли робили спільне фото, він сказав: “Ви всі так зі мною фотографуєтесь, ніби я приїжджаю останній раз”. Більше з того часу ми не бачились».

«19 травня 2025 року Віталій зник безвісти під Яблунівкою»

«Напередодні він виходив на завдання і ми говорили телефоном. Я просила його повернутися додому, розуміла, що це неможливо, але все одно постійно говорила про це. Дружині брата його командир розказав, що вони оглядали позицію дроном, але тіл загиблих або поранених не знайшли. Два хлопці, які були в братовій групі, з тієї позиції вийшли, але один втратив пам’ять, а інший має важку контузію і поговорити ми з ними так і не змогли. Всі ці місяці ми шукаємо брата — оформили всі необхідні документи, їздимо на акції на підтримку військовополонених і дуже сподіваємось на те, що він у полоні».

«Таких братів, як мій Віталік треба пошукати»

«Вся наша родина їздить по різних містах. Я, сестра, мама, дружина брата, його діти та племінники намагаємось не пропускати акції, сподіваємось, що може хтось підійде до нас і розкаже про брата. А він у мене надзвичайний! Віталік дуже добра людина, як би йому не було важко самому, він завжди допоможе. Жодного разу в житі він не сказав мені: “Ні”, про щоб я його не попросила. Віталік справжній господар, все в будинку міг зробити своїми руками, і ще в нього багато робочих спеціальностей. Що він тільки не вміє! Якщо береться за діло завжди йде до кінця. А відпочиває він на рибалці, дуже її любить. Компанійський, гостинний, дуже веселий і діти до нього липнуть, його шестеро племінників його обожнюють».

«Ми молимось, щоб брат повернувся»

«Коли я бачу, як повертаються наші військовополонені, звісно, я радію, за їхніх рідних. Але нестерпно боляче за мого брата. Ми шукаємо його постійно! Він обіцяв повернутися додому перед тим як зник. Зателефонував і сказав: “Сестра, я вийду звідти і повернуся”. Ми говорили з ним про можливий полон, він дуже категорично говорив, що в полон не здасться, але я вмовляла і сподіваюсь, якщо таке сталося, він мене почув і вижив».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---