«Коли почалася велика війна, ми з сином перебували в полоні вже четвертий рік»

Росіяни затримали Владислава Зайцева 26 лютого 2019 року на одному з блокпостів під час перетину лінії розмежування між «ДНР» та підконтрольною Україні територією.

Після перевірки телефону, його звинуватили у підготовці теракту, а згодом висунули низку обвинувачень, серед яких — співпраця з українськими спецслужбами та тероризм.

Разом із Владиславом, загарбники затримали його матір, Олену Зайцеву. Жінка пробула у полоні майже чотири роки. Її обміняли у жовтні 2022 року.

А її син досі перебуває у російських застінках. У 2025 році йому винесли вирок — 22 роки суворого режиму.

«Влада затримали через світлини, знайдені в телефоні»

«26 лютого 2019 року мене та Влада заарештували. Ми тоді майже щодня перетинали лінію розмежування між підконтрольною Україні територією і так званою “ДНР”. Жили ми у Верхньоторецькому, а працювала я в Ясинуватій, комірницею в ЖЕКу. Щоб сісти на автобус, нам потрібно було пройти два українських та три російських блокпоста. Влад тоді закінчував школу і ми планували, що він отримає якусь технічну, робочу професію, поки не з’явиться можливість вступити до університету. На одному з блокпостів, після перевірки документів та телефонів сина затримали — знайшли дещо, що викликало в них підозри, але зупинятися на цьому не буду. Його повезли в Макіїку, в управління МГБ, і я поїхала з ним».

«В МГБ нас допитували окремо, але били обох»

«Мене звинуватили в зберіганні вибухівки, а сина – в підготовці теракту. Мене катували чотири доби, кілька разів перевозили з місця на місце, застеляючи автівку всередині якимось ганчірками, щоб я не вимазала їм кровʼю сидіння, бо кровотеча в мене не припинялася. Я була тоді вагітною, але втратила дитину – вони її з мене  “вибили”. Пізніше я дізналась, що мене тримали в “Ізоляції” — колишньому арт-фонді, перетвореному на в’язницю-катівню. Мене шантажували тим, що якщо я не підпишу зізнання, катуватимуть мою маму, яка принесла нам із Владом передачу. І я підписала все не дивлячись. Катівники обіцяли відпустити через 10 діб, але я так і не вийшла, мене перевели до СІЗО».

«Через катування син втратив зір та слух, відчував сильний головний біль і почав заїкатися»

«Коли Влад дізнався, що мене не відпустили — підняв бунт, за це його прикували до батареї на багато днів, не давали ані їжі, ані води. Я змогла його побачити під час перебування в СІЗО. Туди приїжджала жінка, француженка. Супроводжувала її Дарья Морозова, омбудсменка так званої “ДНР”. Ким вона була я достеменно не знаю, але мені сказали, що вона мала відношення до Стамбульської переговорної групи. Вона спитала чого б я хотіла більше за все і я відповіла: “Побачити сина!”. І ось через півтора місяці це вдалося. При передачі справи від МГБ до Слідчого комітету РФ ми мали ознайомитись з усіма матеріалами і нас возили на цю процедуру. Спочатку окремо в мішках на головах, в кайданах, в “тюремних воронках”. А потім, і самі росіяни про це сказали, завдяки тій жінці з Франції нас почали возити разом, просто в легковій автівці, без наручників, і я змогла обійняти сина».

«Вирок синові винесли тільки наприкінці 2025 року»

«Ми так їздили місяці чотири, щотижня, спілкувались. Я його побачила в дуже важкому стані. Він навіть забував, що ставить мені одне і теж саме питання по кілька разів. Владові дали 22 роки суворого режиму, а статей обвинувачення в нього 19: зокрема співпраця з СБУ, ГУР, виготовлення вибухівки, контрабанда, терроризм тощо. За час полону син був в Маківці, Донецьку, в Ростові-на-Дону. Зараз ми переписуємося, але через третіх осіб. З листів я розумію, що він вже не вірить нічому та нікому.  Пише, що намагається триматися, але немає віри, що повернеться. Я розумію, що списками на обмін повністю керує Росія і з тих, хто повернувся з полону зі мною на зв’язок ніхто не виходив, ніхто про сина не розповідав».

«Мій син дуже уважний та дбайливий»

«Якщо хтось ображає слабшого – обов’язково захистить. Він прекрасно малює простим олівцем. Колись, ще в дитинстві, він багато разів брав участь у конкурсах, але його малюнки займали 3-4 місце. В журі говорили, що вони “занадто” дорослі. Це його образило так, що він навіть кинув малювати на певний час. Почав тільки після 9 класу. В старших класах хотів вступати в архітектурний, а вже ближче до закінчення школи —  до Харківського національного університету внутрішніх справ, тому серьезно займався математикою та англійською».

«Мій старший син сказав, що в нього більше немає ані матері, ані брата»

«Ви думаєте мені це легко? Я не знаю, що дає мені сили. З початку, в колонії, мене тримала Людмила Гусейнова. Коли мене везли на обмін, я їхати без сина не хотіла, у мене була справжня істерика. Мені говорили, що буде більше можливостей на волі, але я і досі не можу витягти з полону свої дитину! Через 4 дні після мого обміну загинув мій чоловік, військовий, ми навіть поговорити не встигли. З кожним днем я втрачаю віру. Мене вже скрізь всі знають, у будь-яких структурах. України подає сина на обмін, а Росія — не віддає. Але я чекаю і в кожному обміні сподіваюсь побачити сина».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---