«Кожна нова звістка може дати надію або ще більше налякати»

50-річний Ян Гусєв, військовослужбовець 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан», зник безвісти 28 квітня 2025 року поблизу Новосергіївки на Донеччині.

Це був його перший бойовий вихід. За словами побратима, позицію, на якій перебував Ян, було повністю зруйновано. Однак загибель військового  не підтверджена. Його родина досі не знає, що з ним сталося.

Донька військового Наталя намагалася самостійно з’ясувати обставини зникнення батька. Вона знайшла свідків, спілкувалася з командуванням і виявила помилки в документах службового розслідування.

Про пошуки батька, труднощі,  з якими зіткнулася родина, а також про організацію «Голос родин», яку вона згодом очолила, Наталя розповіла «Точці Сходу».

«Тато говорив, що від ТЦК бігати не буде»

«24 лютого 2022 року ми були вдома, у Харкові. Мені було дуже страшно, а тато намагався мене заспокоїти. Він дуже добре розуміється на історичних подіях, говорив, що рано чи пізно історія повториться, тому приблизно уявляв, до чого може призвести ця війна. Він радив нам виїжджати, але я відповіла, що без нього нікуди не поїду. До війни тато був цивільною людиною, а я працювала кондитеркою у харківському ресторані. Коли почалася велика війна, у закладі залишилося багато продуктів і заготовок. Ми почали готувати для захисників. До нас приїжджали військові, забирали страви, десерти. Згодом почала надходити гуманітарна допомога — продукти, речі, засоби гігієни. Тато працював на ринку, а в січні 2025 року його мобілізували».

«Перед першим бойовим виходом батько сказав, що любить мене»

«Приблизно до кінця березня тато проходив навчання. Потім його відправили на бойове злагодження до Дніпропетровської області. Ми спілкувалися телефоном, коли в нього з’являвся вільний час. Тато розповідав, що їх добре годують, а командири відзначають його фізичну підготовку. 26 квітня 2025 року, у ніч перед його першим бойовим виходом, ми також спілкувалися. Він написав, що їх відправляють на десять діб, а після повернення обіцяють вихідні, і він сподівався приїхати додому. Я сказала йому берегти себе. І тоді вперше за все моє свідоме доросле життя почула від тата: “Я тебе люблю”. Він завжди піклувався про мене, допомагав, підтримував, але прямо таких слів ніколи не говорив».

«Офіційно тато зник 28 квітня 2025 року поблизу Новосергіївки Покровського району»

«Один із побратимів розповів, що позиція була повністю зруйнована. На його думку, люди, які там перебували, загинули. З частини повідомили, що запускали дрон, але не побачили ані тіл, ані особистих речей військових. Також мені сказали, що туди відправляли евакуаційну групу, яка теж зникла безвісти. Під час однієї із зустрічей представники частини показали відео з позиції. Проте запис зробили пізніше, не в той період, коли зник тато. Тому я не можу бути впевненою, що на ньому зображене саме те місце, де він перебував. У сповіщенні про зникнення неправильно вказали населений пункт, а в акті — дату народження. Я спілкуюся з багатьма родинами зниклих безвісти військовослужбовців, і вони теж розповідають про неточності в документах: неправильні дати, імена, населені пункти. У мене складається враження, що деякі службові розслідування готують за шаблоном, змінюючи лише особисті дані військовослужбовців. Для нас це не дрібниці. Коли ти шукаєш людину, кожна дата, кожне місце, кожна координата мають значення».

«Якби в мене був такий учитель історії, як тато, я б знала її набагато краще»

«Тато дуже спокійна людина. Його важко вивести з рівноваги і водночас він дуже принциповий. Завжди вимагає справедливості і не терпить брехні. Багато читає, особливо любить історію. Може годинами розповідати про історичні події, пояснювати, чому вони відбулися, хто брав у них участь і до чого це призвело. Він і мене намагався зацікавити історією, коли я навчалася в школі. Він завжди був поруч, коли мені потрібна була порада, часто говорив, що треба думати своєю головою, перевіряти інформацію, дивитися на вчинки людей. Найбільше за все я хочу знову мати можливість просто поговорити з ним».

«На початку пошуків ти як сліпе кошеня: не знаєш, куди йти і до кого звертатися»

«Коли тато зник, я взагалі не розуміла, з чого починати пошуки і шукала інші родини через Facebook. Спочатку ми створили ініціативну групу родин нашої бригади, почали разом виходити на акції, їздити на зустрічі, звертатися до командування, готувати колективні запити. 5 жовтня 2026 року ми зареєстрували громадську організацію “Голос родин”. Вона об’єднує родини понад ста зниклих безвісти військовослужбовців. ГО потрібна не тільки для пошуків. Коли людина дізнається про зникнення рідного, починається дуже важкий період. І тоді важливо мати поруч когось, кому можна розповісти про свої переживання. Людину, яка не просто вислухає, а зрозуміє, через що ти проходиш. Зараз ми стали великою родиною, яка, на жаль, продовжує зростати».

«Ми хочемо тільки одного — знати, що сталося з батьком»

«З кожним місяцем чекати стає важче, ми і  досі не знаємо напевно, що сталося. І це найважче. Бо ти не можеш ані дочекатися людини, ані попрощатися з нею. Ми з мамою вже говоримо між собою, що хочемо тільки одного, щоб тато повернувся додому. Якщо сталося найгірше, ми хочемо знати правду. Хочемо, щоб його знайшли і повернули. Я продовжую шукати тата. І продовжую допомагати іншим родинам, які опинилися в такій самій ситуації. У всіх нас різні історії, але біда одна і ми не зупинимось в своїх пошуках».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---