«Кожний обмін я уявляю, що от-от він зателефонує»: сестра полоненого захисника Маріуполя Богдана Підлужного

Захисник Маріуполя, азовець Богдан Підлужлий з перших днів великої війни опинився у пеклі бойових дій. Протягом  тривалого часу його родина достеменно не знала, чи вижив він під час теракту в Оленівці 29 липня 2022 року. «Точка сходу» поспілкувалася з сестрою захисника Ольгою. Вона розповіла нам не тільки про свої відчуття після страти українських військових, але й про те, як родини борються за їхнє повернення додому, а ще — вимагають від влади виконати обіцянки щодо звільнення Маріупольського гарнізону з російських катівень.

«Три-чотири місяці «почесного полону» для них перетворилися на 2 роки пекла у російських катівнях»

«З початку повномасштабного вторгнення Богдан перебував у Маріуполі, а ми вдома —  у Дубні. На моє повідомлення, він відповів коротко: “Почалась війна”. Спочатку ми переписувались майже щодня, але з кінця березня звʼязок майже зник. Про те що із ним я дізнавалася через його побратимів та їхніх дружин. Сам Богдан зателефонував лише 10 травня 2022 року, розповів, що перебуває на металургійному комбінаті «Азовсталь». А потім ще один дзвінок — перед самим полоном, 17 травня. Він був дуже спокійним, треба знати мого брата — він ніколи не буде панікувати чи жалітися, і тоді здавалося, що він вже прийняв ситуацію. Сказав, що дуже нас любить, щоб ми трималися і дуже хвилювався за всіх нас. А нам у той момент дуже важко було підібрати слова (Плаче). Ми говорили, що будемо його чекати і зробимо все, щоб йому допомогти».

«Дуже страшно було дивитися списки поранених та загиблих в Оленівці, на щастя, Богдана в них не було»

«18 травня 2022 року він вийшов з «Азовсталі». Міжнародний Комітет Червоного Хреста підтвердив, що Богдан у полоні, і на цьому їхня робота завершилась, більше жодної звістки за два роки ми від них не отримали. З Оленівки брат телефонував 3 рази. Після  страти військовополонених у колонії, він написав своїй дівчині, Лілі, щоб ми вірили у його повернення. Але це відбулося не одразу і я ніколи не забуду той біль, відчай, страх, нерозуміння від очікування новин. Протягом останніх двох років ми отримували повідомлення від звільнених з полону хлопців. Вони розповідали, що Богдан тримається, з ним все добре, але подробицями хлопці діляться неохоче».

«У нього класне почуття гумору — ще зі школи він малює карикатури»

«Малював скрізь, у всіх зошитах, ще у школі, у нього справжній талант. Він взагалі дуже любить навчатися, дізнаватися щось нове. За фахом він соціолог — політолог, любить історію і багато читає. Богдан дуже сміливий і відважний, і має добре серце. Я пишаюся, що маю саме такого брата. Він  любить тварин, ніколи не пройде повз бездомного кошеня —  забере, нагодує, влаштує. На вигляд він чоловік спортивний, з бородою, здається дуже суворим, кремезним, а в середині — чуйний та сердечний».

«Ті, хто давав гарантії гарнізону “Маріуполь” мають їх виконати»

«Все, що залежить від нас, щоб витягти Богдана з полону — ми робимо. Мама, я, моя старша сестра, і Ліля дівчина Богдана, яка теж його дуже чекає і бореться разом з нами, беремо участь в акціях на підтримку військовополонених, постійно комунікуємо з різними структурами, з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, звертаємось до міжнародних організацій. Кожний обмін я уявляю, що от-от він зателефонує, я почую його голос, а відчуваю біль нерозуміння і радість від того, що повертаються інші, все одночасно. Ми чекаємо Богдана, дуже любимо його, я сподіваюсь, що він це відчуває».

---