«Мамо, 80%, що ми не зможемо повернутися з позицій»

Коли почалася велика війна Артему Костенко, військовому 109-ої окремої бригади територіальної оборони, ледь виповнилося 18 років. Тоді він навчався у військовому коледжі сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.

У червні 2023 року Артем потрапив на фронт і в квітні 2025-го зник безвісти.

Мати Артема, Алла не вірить в загибель сина і продовжує пошуки.

«Мамо, хто, як не я»

«21 серпня 2021 року Артем прийняв присягу — він тоді отримував військову освіту у Львові. Тільки-но почалася повномасштабна війна, його з однокурсниками відправили захищати цивільні об’єкти. З червня 2023 року Артем вже був на фронті, в Донецькій області, мав декілька контузій, поранення. Він дуже рідко телефонував, переважно надсилав «+», щоб я розуміла, що з ним все добре. У 2024 році ми бачились — Артем раптово приїхав 1 вересня, коли його сестричка, Софійка, йшла в перший клас. Син постійно згадував про побратимів, говорив, що йому треба повертатися, турбувався про них. Пам’ятаю випадок, коли він їздив витягати тіла своїх товаришів, які загинули на полі бою. Син був розчавлений горем, повернувся весь в їхній крові і сказав мені, що тепер ця кров — його оберіг і пам’ять про друзів».

«Він відчував, що може не повернутися»

«Артем сказав мені про це 3 квітня, коли збирався на завдання, і водночас наполягав, щоб я, попри все, його чекала, сподівався, що вийде звідти. З 4 квітня 2025 року Артем рахується зниклим безвісти. Я сподіваюсь, що він у полоні, попри те, що він завжди казав, що в полон не здасться. У мене є деякі відомості, що син міг загинути, але я не можу до кінця їм довіряти. Я знаю, що над позицією, де зник Артем, піднімали дрон і його тіла не знайшли. Я не вірю, що сина немає в живих і продовжую його шукати».

«Він завжди казав: “У мене все добре”»

«Він оберагів мене від поганих новин, не говорив про труднощі, але я відчувала, що “вогник” в середині нього згасає, його місце займає розчарування та виснаження. В Артема такий характер, що він завжди кидався на допомогу всім, навіть коли це було йому на шкоду, втішав, підтримував. Він добрий, справедливий і сміливий. Артем дуже турботливий і ніжний. Я завжди в нього —”мамуля”. Надію, що син живий дає мені передчуття. Коли він отримав поранення, я це відчула, а зараз я відчуваю, що Артем живий».

«Софійка дуже важко переживає зникнення брата»

«Зараз їй 7 рочків. Вона їздить зі мною на акції на підтримку військовополонених, шукає брата в соціальних мережах. На день народження Артем подарував їй квадроцикл, і відтоді як син зник, вона до нього не підходить, каже, що не поїде на ньому, поки братик не знайдеться. Коли нам передали речі сина, вона навіть спала з його ноутбуком, Артем їй сниться. Вона його так чекає! Ми всі чекаємо! У нас є його нагороди, — медаль “Хрест Сил територіальної оборони” та Відзнака Президента України “За оборону України”.  Він дуже пишався цими нагородами і я сподіваюсь, що він ще потримає їх у руках».

---