«Мене розриває на шматки, коли наша 4-річна донька питає: “Мамо, коли папа повернеться з полону?”»

Коли захисник Маріуполя, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти, Денис Роспопа потрапив у російські застінки, його доньці було лише 1,5 роки. Зараз Мілані чотири, вона думає, що «тато на роботі в полоні» і разом з мамою ходить на акції підтримки військовополонених. Діана, дружина Дениса, розповіла «Точці Сходу» про своє листування з коханим, підозри щодо відомостей від влади та плани після повернення чоловіка додому.

«Ми живемо в Миколаївській області. Тож зранку 24 лютого 2022 року ми прокинулися від вибухів, потім побачили над нашим селищем російські вертольоти, а згодом почали прилітати ракети. Ми постійно намагалися зв’язатися з чоловіком, він був тоді у Маріуполі. Коли Денис зателефонував, він був спокійний, просив не хвилювалася і обіцяв скоро повернутися. Але навкруги була паніка і далі ставало все гірше. А коли в Маріуполі зник зв’язок, дні взагалі перетворилися на кошмар».

«Востаннє ми бачилися по відеозв’язку 4 квітня 2022 року»

«А 11 та 12 квітня з’явилось відео, як військові нашої бригади потрапили у полон. На ньому я впізнала хрещеного Мілани, він був важко поранений, наразі він теж у російських застінках. Я знала, що хлопці перебували в одній бригаді, але Дениса тоді не знайшла. Я передивлялася відео мільйон разів, вдивлялась у кожне обличчя, але все марно. Я кричала, почалися панічні атаки, я не знала, де мій коханий, що з ним, чи він живий. Наприкінці квітня 2022 року від командування я дізналась, що мій коханий у полоні, але тоді я ще не мала уявлення, наскільки це безжально. Була надія, що всіх захисників Маріуполя швидко повернуть, нам обіцяли і ми вірили».

«Я побачила свого коханого на відео після звернення до Уповноваженої з прав людини в РФ»

«Можливо це збіг обставин, але відео з’явилось за тиждень після мого звернення, у червні 2023 року. Також я отримала відповідь від Омбудсмана Дмитра Лубінця. У листі йшлося про те, що Москалькова – Уповноважена з прав людини в РФ, відвідала мого чоловіка, стан його здоров’я — задовільний, медична допомога надається і претензій до утримання він немає. Але я розумію, що це брехня. За цей час від нього надійшло декілька листів, але вони всі тотожні, однаковими словами, російською мовою, так писали всі полонені, бо ми порівнювали тексти: годують, не б’ють, медичну допомогу надають, чекаю обміну. З 14 моїх листів він отримав лише половину. В одному з них була фотографія донечки — вона вийшла дуже кумедною, заїлась у той момент цукерками. Звільнений у січні 2024 року прикордонник, який перебував з моїм чоловіком в одній камері, розповів, що цю світлину вони передивлялися всією камерою. Ще сказав, що Денис дуже схуд, морально і фізично виснажений. Він, як й інші полонені, живе лише мрією повернутися додому та побачити рідних». 

«Кожний обмін для мене — удар»

«Міланці зараз 4 роки. Вона знає, що тато «на роботі в полоні», і це постійне запитання: «Коли тата відпустять?» зводить мене з розуму. Але дочка мене підтримує, вона справжній боєць. А ще батьки — мої та чоловіка. Коханий — мій герой. Йому вистачило сили витримати пекло у Маріуполі і вистачає сили витримувати полон. Він дуже сміливий та міцний. А я відчуваю себе слабкою, коли не бачу рідних очей на відео з обміну. Я постійно беру участь в акціях на підтримку військовополонених. Часто їжджу на них вдвох з Міланою, і в Київ, і в Миколаїв і взагалі об’їздила багато міст по всій Україні, бо я не можу дозволити собі відпочивати. Мені пропонували путівку в Трускавець, але я відмовилась, бо поїду кудись тільки разом з чоловіком. Як би важко не було йому психологічно, яка б реабілітація не знадобилась,  я все витримаю і поверну його до життя».

 

---