«Мені дуже хочеться, щоб люди знали: він був, він є, на нього чекають»

Олег Многодітний став на захист Батьківщини одразу після початку повномасштабного вторгнення. 22 травня 2022 року його відправили на Донеччину, а 28 травня він зник безвісти під час бою, в якому зникли ще чотирнадцять військових.

За майже чотири роки пошуків дружина захисника Людмила так і не отримала достовірної інформації щодо його долі. Відомо лише, що загиблим Олега ніхто не бачив, а двох військових із тієї ж групи згодом упізнали в російському полоні.

Про те, як Олег вирушив на фронт, його зникнення, вірші, які Людмила почала писати за ці роки, та понад 50 місяців боротьби за чоловіка дружина захисника розповіла «Точці Сходу».

«24 лютого Олежка мав повернутися додому, але війна не дала цього зробити»

«Я чекала на чоловіка вдома, у Чернівцях, — він мав повернутися з навчання. Приготувала різні смаколики, думала, що нарешті побачимося. Але того ранку він зателефонував і сказав, що почалося повномасштабне вторгнення, а додому він уже не приїде. Я сама з Одеси й розмірковувала, чи не повернутися туди, але Олег категорично сказав, щоб я навіть про це не думала. У перші місяці він брав участь в обороні Київщини та Житомирщини, а побачилися ми у квітні 2022 року, коли його підрозділ на деякий час зупинився в Малині. Я змогла приїхати, і 21 травня 2022 року ми розписалися, а вже наступного дня я провела його на Донеччину».

«Він попросив мене молитися за нього»

«Коли він вже прибув на місце, намагався мене заспокоїти. А 27 травня сказав, що їх відправляють на бойове завдання. Просив молитися за нього. Обіцяв після повернення одразу повідомити. Я одразу поїхала до церкви, замовила сорокоуст, але вранці Олег так і не подзвонив. Ввечері я зв’язалася з дружиною одного із його побратимів, але вона теж не мала новин від свого чоловіка. Вона порадила зателефонувати другові Олега — Івану. Вони служили в одній бригаді, хоча і у різних батальйонах.  Іван — друг мого чоловіка ще з цивільного життя, і на жаль, він загинув через 3 тижні після зникнення Олега. Ваня тоді сказав, що новини погані. Що саме сталося з моїм чоловіком я достеменно не знаю. Під час того бою зникли 15 військових. Згодом двох з них знайшли у полоні. І це дає мені надію, що Олег також там».

«Для мене Олег — людина, на яку завжди можна покластися»

«Він дуже турботливий, добрий і надзвичайно відповідальний — і я це знаю, і про це говорили його побратими. Якщо хтось потребував допомоги, він ніколи не відмовляв. Для мене він людина з великої літери. Чесно кажучи, таких чоловіків, як він, я більше ніколи не зустрічала. Він завжди намагався зробити мене щасливою. Пам’ятав усі мої бажання, усі дрібниці, завжди хотів зробити щось приємне. Олег показав мені, що означає бути по-справжньому коханою і щасливою жінкою. Саме завдяки йому я зрозуміла, яким може бути справжнє кохання і що означає відчувати себе потрібною та захищеною. До війни ми мріяли про дуже прості речі — просто жити разом і бути щасливими. Олежка часто говорив мені: “Ти від мене вже нікуди не дінешся. Ми завжди будемо разом. Я тебе ніколи не залишу”. Найбільше він мріяв, щоб після війни ми переїхали жити до Одеси. Коли під час відпустки ми приїхали туди разом, він уперше по-справжньому побачив море і був ним зачарований».

«Я завжди захоплювалася своїм чоловіком»

«Є один випадок, який я пам’ятаю досі. Після добового чергування Олежка мав відпочивати. Але його побратим, який мав заступити на зміну, погано почувався — у нього був високий тиск. І Олег, майже не відпочивши, знову пішов на чергування замість нього. Для мене це дуже багато говорить про нього як про людину. Він завжди думав не лише про себе, а й про інших».

«Ми робимо все, щоб про наших військових не забували»

«Зараз я є координаторкою родин військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, які потрапили в полон або зникли безвісті в боях з ПВК «Вагнер». У період із 2022 року по червень 2023 року зникли безвісти 121 військовий, а ще 15 перебувають у полоні. Громадська організація «Обов’язково повернусь», до якої входять родини понад 40 бригад, також працює саме з цим напрямком і допомагає боротися за повернення захисників, які зникли під час протистояння ПВК «Вагнер», і я дуже вдячна дівчатам за їхню колосальну роботу. Разом ми робимо усе можливе, щоб про наших військовополонених і зниклих безвісти говорили в Україні та за її межами. Моя робота полягає в тому, щоб збирати інформацію про військових нашої бригади, підтримувати зв’язок із родинами, формувати необхідні списки та передавати всю інформацію команді ГО, яка вже працює з цими даними на національному та міжнародному рівнях. У нашій спільноті зараз 136 військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Із них 15 перебувають у підтвердженому полоні, ще 121 захисник вважається зниклим безвісти. Найважче зараз — відчуття безсилля. Іноді здається, що просто ходимо по колу, ніби б’ємося в зачинені двері і уже не знаємо, куди ще звернутися. Це відчуття знайоме, мабуть, кожній родині, яка чекає на своїх рідних уже четвертий рік».

«Після зникнення Олежки я почала писати вірші»

«Після того, як коханий зник, я почала писати вірші. Раніше такого у моєму житті не було, але тепер, коли мене переповнюють емоції, я просто виливаю їх на папір. Іноді це єдиний спосіб хоч трохи витримати біль, який нікуди не зникає, він зі мною цілодобово. Якби не віра, я, мабуть, давно б уже впала. Я вірю в Олежку, вірю, що він живий і обов’язково повернеться додому. Він замінив мені всіх — моїх батьків давно немає, дітей у нас немає. Він для мене родина, опора, цілий світ. Тому після його зникнення ця повна тиша стала для мене справжнім шоком. Пам’ятаю, як у перші дні після цього в одній із груп побачила повідомлення жінки, яка написала, що її чоловік зник уже місяць тому. Я тоді сказала сестрі: “Боже, як можна витримати цілий місяць? Я не зможу”. А тепер минуло вже майже п’ятдесят місяців. Я й сама не знаю, як усе це витримую. Але я буду продовжувати говорити про нього стільки, скільки буде потрібно».

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---