«Мені важко проживати кожен день, коли мій брат третій рік у катівні»

Навесні 2022 року оборонець Маріуполя Олексій Майструк не вірив, що йому вдасться вижити в оточеному місті. Його підрозділ перебував на території комбінату ім. Ілліча і відповідав за звʼязок між усіма українськими військовими. Його сестра Анастасія розповіла «Точці Сходу», як її брат навідріз відмовився вибиратися з міста без своїх побратимів. Олексій перебуває у російському полоні вже 31 місяць. І за останній рік його рідні не отримували про нього жодної звістки.

«Олексій перебував у Маріуполі із самого початку повномасштабного вторгнення. Спілкуватися часто ми не могли, бо його підрозділ забезпечував зв’язком всіх оборонців міста. Спочатку він писав, щоб ми не хвилювалися і що в нього все добре. Дуже просив нас виїхати з Миколаївської області, подалі від військових дій. За тим, що відбувалося в Маріуполі, ми слідкували, поки доходили новини. З якогось моменту Олексій почав прощатися. Він сказав мені це прямим текстом — що з металургійного комбінату ім. Ілліча, де вони перебували, живими їм не вибратися. Я пропонувала якісь варіанти, які здавалися мені логічними, наприклад, спробувати вийти з міста, переодягнувшись у цивільне. Олексій відповів, що ніколи не покине своїх побратимів, що зв’язок — життєвонеобхідний,  а всім разом прорватися їм все одно не вдасться. Тож я почула категоричне «Ні!».

«Вже рік я нічого не знаю про брата»

«Про Олексія в полоні я знаю небагато. Раніше відомості про нього надходили лише від звільнених полонених. На момент їхніх розповідей, брат почувався непогано, ділився мріями про власну родину та будинок. Тримався стійко і  допомагав тим, хто не міг пересуватися через поранення. Він знає, що ми тут боремось за нього, бо казав побратимам, що і сестра, і кума, робитимуть все, щоб допомогти йому повернутися додому. Але всі наші зусилля наразі розбиваються об невідомість. Брата перевели з колонії, в якій він перебував, і тепер ми намагаємось його знайти».

«Олексій — серце нашої родини»

«Мама дуже важко переживає його полон, тримається заради мрії побачити сина. Мій брат дуже добра та весела людина. Жодного разу я не чула від нього поганого слова. Він готовий всім допомагати і віддати останнє. Навіть обміняні хлопці з інших підрозділів це говорили про нього. А ще він дуже любить співати. Чули б ви його голос! (Посміхається). Він любить природу, просто посидіти десь біля води з вудочкою, подумати спокійно, просто в тиші. Він дуже смачно готує свої коронні страви: шашлик та шакшуку — це така страва з яєць з овочами. Він дуже гарний спеціаліст своєї справи, можливо через це росіяни його і не хочуть віддавати».

«Я себе звинувачую в тому, що він досі в полоні»

«Я так почуваюся, бо він досі не вдома. Держава теж робить багато, ми комунікуємо та постійно на зв’язку з тими структурами, які відповідають за повернення всіх наших полонених, але, на жаль, багато залежить від агресора. Ми просимо суспільство ставати з нами поряд на акції нагадування, які проводяться по всій Україні, щоб люди робили репости в соціальних мережах. Щонеділі у нас, у Миколаєві, проходять акції на підтримку військовополонених. Хтось проходить повз, а хтось навпаки, підходить. Люди беруть наші плакати зі словами підтримки, знімають відео і викладають його в Інтернет. Для нас це дуже важливо, тому що ми хочемо, щоб нас почув увесь світ. Коли йдуть обміни, я одночасно і радію, і ображаюсь. Я знаю, яке це щастя дочекатися свою рідну людину з пекла. Я кожен день засинаю і думаю про Олексія. Майже півтора роки з його підрозділу немає жодного обміняного, а вони ж всі наші, рідні. Щодня я уявляю, як він мені телефонує, а я їду до нього, обіймаю, цілую. І я вірю, що це станеться».

---