«Мій брат у полоні 40 місяців»

Павло Орлов, перебуває в російському полоні 40 місяців. Його заарештували разом із дружиною у липні 2022 року. Дружину згодом відпустили, а Павлу, наскільки відомо його рідним, досі не висунули жодних звинувачень. Про це Точці Сходу розповіла сестра полоненого, Тамара Рижкова.

«Малі Проходи, де перебував брат, окупували майже одразу» 

«24 лютого 2022 року Паша, разом з дружиною, перебував у невеличкому селищі, Малі Проходи, це на Харківщині, в своєму заміському будинку. Я була розгублена — наша мати лежала лікарні в Харкові і ми вирішували головне — чи забирати її звідти. Паша був спокійним, виваженим, але наполягав, щоб ми забрали маму і з Харкова не виїжджали, бо навколо було вже багато російських військ. Говорили ми не часто, бо зв’язок був нестабільний, а селище майже одразу опинилось в окупації. Але іноді зв’язок пробивався і я отримувала від Паші: “Живі, здорові, все добре”».

«Як б’ють брата чула його дружина, він дуже кричав» 

«В селищі росіяни зробили перепис начелення, ходили по домівках та з’ясовували хто ким є. На вулицю можна було виходити тільки пов’язавши білу пов’язку, продуктів не вистачало і люди виживали за рахунок того, що вдавалося виростити на своїх городах. Два рази Пашу забирали на допити, але відпускали. А 1 липня 2022 року батьки Пашиної дружини отримали поранення, вони були всі разом в Малих Проходах. Їх відвезли до лікарні в Бєлгород, і Паша з дружиною намагались отримати дозвіл, щоб поїхати до них. Але замість цього і Пашу, і його дружину заарештували».

«Йому не висунули жодних звинувачень, вироку досі немає» 

«Через деякий час дружину відпустили, а Пашу — ні. 5 вересня 2022 року брата перевезли і ми почали його шукати. Перший лист від нього отримали в листопаді. Він написав: “Живий, здоровий, скоро буду вдома”. Але цього не відбулося і в травні 2023 року брата підтвердили в полоні. Протягом 2025 року надходили відомості від звільнених: і цивільних, і військових. У Паші сильно набрякають ноги, в нього підвищений тиск, брат схуд, бо дуже погано годують. Останнім часом харчування покращилось, але порції залишаються маленькими. Говорити полоненим між собою практично заборонено».

«Мій брат має багато справжніх друзів» 

«Вони і зараз підтримують нашу родину, особливо батьків. Паша дуже розвинута, активна людина, за фахом — він юрист, а до війни займався різним бізнесом і постійно навчався та вдосконалювався. Він дуже любить і тварин, і людей, він небайдужий та уважний. Завжди міг дати розумну пораду, і для мого сина його точка зору була важливою, він прислуховувався бо відчував і справжню турботу, і справжню зацікавленість. Я можу сказати, що відчуваю свого брата. Мені здається, що я відчуваю те, що відчуває він, навіть фізичний біль».

«Коли я розумію, що брата немає в обміні — мій світ руйнується» 

«В день, коли я дізнаюся про обмін, я не випускаю телефон з рук. Я вдивляюсь в екран, знов і знов, сотні, тисячі разів, ніби це може допомогти отримати таке жадане SMS. Коли бачу перші фото, я вдивляюсь в кожне обличчя і боюся не впізнати його або не помітити. Я дуже радію, що хтось обійме свою рідну людину і так боляче, що це не я. Мене тримає те, що я повинна допомогти йому після повернення. І я, і мати, і дружина — ми всі повинні дочекатися. Плачемо, розгублююємося, а потім беремо себе в руки і продовжуємо сподіватись».

---