«Мій син у полоні четвертий рік! Де ця справедливість?»

Захисник Маріуполя Рауф Аллахвердиєв перебуває в російському полоні вже четвертий рік. Коли почалася велика війна він служив механіком-водієм у військовій частині А0989. Його мати, Хіджеран, розповіла «Точці Сходу», що під час оборони міста її син перебував на металургійному комбінаті ім. Ілліча. Звідти при спробі прориву він і потрапив до ворога. Вже більше року родина Рауфа не знає де він перебуває і в якому стані, але на початку 2024 року він вже мав серйозні проблеми зі здоров’ям.

«Навіть у полоні він говорить українською»

«Рауф телефонував з Маріуполя, поки була така можливість. Разом з побратимами він перебував на металургійному комбінаті ім. Ілліча, і щоб зателефонувати мені, йому доводилось шукати зв’язок, проходячи пішки багато кілометрів до центру міста. Пам’ятаю нашу розмову в середині березня 2022 року. Син сказав, що в них немає їжі та води, питав про новини, про можливість військової допомоги захисникам Маріуполя. А потім – зв’язок зник і до травня я не знала, що з Рауфом. Вже пізніше, від його звільнених побратимів, я дізналась, що росіяни захопили групу сина, коли та намагалася прорватися з комбінату».

«Більше року ми не знаємо де Рауф»

«Рауф зателефонував вже з Оленівки — хлопці якось пронесли телефони в колонію, і під час хвилинної розмови він сказав, що живий і з ним все добре. За тиждень до теракту, який стався 29 липня 2022 року, його вивезли з тієї колонії. На початку 2024 року звільнили хлопця, який перебував до цього разом з Рауфом. Він розказав, що у сина серйозні проблеми зі здоров’ям — з зубами та зі шлунком. Мій син худорлявий за статурою, я навіть не уявляю, який він зараз, йому немає куди худнути. Де він перебуває зараз ми достеменно не знаємо, є відомості, що його могли перевести в Сибір». 

«Ми дуже близькі — він мій радник, моє плече»

«Рауф замкнутий, все тримає в собі, емоції та почуття. До війни в нього було небагато друзів, а от хлопці, які виходили з колонії, говорили, що Рауф став їм у полоні найкращим другом. Він тримається гідно, і навіть у полоні говорить українською, за що отримував покарання. Я могла розказати сину про все, він — мій справжній друг, я завжди знала, що він ніколи не залишить мене сам на сам з проблемою  — не тільки вислухає, а й допоможе і своїм розумом, і діями. З сестрою, з Гюзель, вони були не дуже близькі, але війна все змінила. Гюзель теж пішла захищати Батьківщину, і деякий час вони служили навіть в одному підрозділі, підтримували один одного морально». 

«Щодня я пишу листи, сподіваючись знайти сина»

«Я пишу у всі структури, які мають будь-яке відношення до процесу звільнення військовополонених, намагаючись дізнатись хоча б щось про сина. Відповіді я не отримую, є формальні відписки, за шаблоном, і я розумію, що такі листи отримують багато людей — в них можна просто замінити одне ім’я на інше і сенс написаного не зміниться. Мій син у полоні четвертий рік! Де ця справедливість?! Я тримаюсь завдяки онуку, який дає мені надію. Коли донька була на фронті, зв’язок з нею був дуже нестабільний. Вона — перебувала у складі евакуаційної бригади, яка вивозила поранених хлопців з поля бою, і я сходила з розуму. Тепер вона поряд зі мною, разом з онуком. Нині я почала відчувати життя, сили і надію на те, що мій Рауф повернеться. Я чекаю на дзвінок кожен обмін, а коли син не телефонує – я не розумію, що ще я маю зробити, щоб повернути його додому».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---