«Мого важкопораненого чоловіка засудили на великій термін, але я маю надію, що його повернуть»

Оборонця Маріуполя, військовослужбовця 56-ї окремої мотопіхотної бригади Андрія Каїрського росіяни засудили на 28 років. 41-річний захисник України перебуває в російському полоні вже 32 місяці. Під час оборони міста Андрій отримав важкі поранення у ноги і наразі може пересуватися тільки на милицях. Його дружина Юлія розповіла «Точці Сходу» історію свого чоловіка і те, як вона нині бореться за його повернення додому.

«Повномасштабна війна прийшла до нашого міста в перший же день. Я, з нашими чотирма дітьми, 24 лютого 2022 року перебувала вдома, в Марганці, Дніпропетровської області, і з самого ранку ми прокинулись від вибухів. Над будинком літали ракети, ми були перелякані, бо здавалось, що снаряди “розриваються” над головою.  Андрій перебував у Маріуполі і коли, ми говорили з ним в той день, він вмовляв мене забирати дітей і виїжджати подалі. Але ми вирішили залишатися вдома. Перший місяць ми говорили з чоловіком досить часто. Андрій дуже сміливий, по розмовах я розуміла, що він впевнений, відважний, зосереджений і поруч з ним такі ж хлопці, він вірив, що вдасться відстояти Маріуполь і вірив у перемогу України. Весь світ бачив тоді, що відбувається в Маріуполі, але водночас я вірила, що Андрій залишиться живим. 21 березня він сказав, що любить нас, цілує, а потім – зв’язок пропав». 

«Андрія засудили в РФ на 28 років»

«16-17 квітня 2022 року росіяни виклали списки оборонців Маріуполя, яких взяли в полон з металургійного комбінату ім. Ілліча. Серед них було прізвище Андрія. У червні, від звільненого з полону хлопця, я дізналась, що коханий отримав серйозні поранення у ноги. Андрій перебував в Оленівці, потім його перевели в шпиталь, бо рани гнили. Далі його декілька разів перевозили по різних колоніях і в лютому 2024 року Андрія засудили. Слідство почалося ще в серпні 2023 року, багато деталей я не знаю, але йому інкримінували вбивство. Він захищав свою країну, на своїй території, зі зброєю в руках, але у росіян своя “правда”».

«Андрій не втратив почуття гумору навіть у колонії»

«Звільнені побратими розповідали, що він підтримує хлопців своїми жартами. З ним завжди весело, а ще спокійно, бо він дуже надійний і люблячий чоловік та батько. Він дуже кмітливий, багатогранний, має декілька професій, а в будівництві взагалі майстер на всі руки: двері виготовляв, дахи перекривав, ремонти робив, проєкти будинків складав. Андрій дуже легкий у спілкуванні, не тримає образ, всім завжди допомагає, бо дуже чуйний».

«Коли коханий повернеться, ми ніколи не сперечатимемося»

«Я буду його любити ще сильніше. Я роблю все можливе і неможливе для його повернення — відвідую всі зустрічі в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, пишу звернення, по всім містам вже їздила на акції підтримки, не раз була за кордоном, щоб надати розголосу і використати будь-яку можливість залучити міжнародні спільноту, громадські організації та керівників інших держав до порятунку хлопців. Хочеться вірити, що якась з цих дверей відкриється і нам допоможуть. Я думаю, треба більше залучати міжнародні інституції, бо вони мають вплив на країну – агресора. Я знаю, що Україна все робить, це спільна і важка робота, але хочеться, щоб робилося більше. Коли я не бачу прізвище коханого у списках на обмін, мене охоплює відчай і нічого не хочеться, але наступного дня знов приходить розуміння, що треба жити далі, триматися, заради нього і наших дітей. Я сподіваюсь, що до цього Нового року він, нарешті, буде уже вдома. Його чекають діти, а я безмежно його кохаю».

---