«Мою маму забрали в полон через те, що вона залишилась українкою в окупації»

Ольга, 61-річна жителька Мелітополя, залишилась в окупації, щоб доглядати своїх стареньких батьків. Але навесні 2024 року жінка потрапила у полон. Росіяни сфабрикували справу, за якою Ольга нібито зберігала та розповсюджувала вибухівку. Тепер їй загрожує від 8 до 11 років ув’язнення. Водночас її дочка Аксінья вважає, маму ув’язнили через її проукраїнську позицію, яку вона ніколи не приховувала. Нині Аксінья намагається довести, що її мама перебуває в полоні. «Точці Сходу» вона розповіла як саме окупанти затримали Ольгу, що відомо про її перебування у російських застінках і чому вкрай важко повертати цивільних полонених.

«З окупованого Мелітополя я з дитиною змогла виїхати через кілька тижнів після повномасштабного вторгнення, а мама залишилась наглядати за бабусею та дідусем, бо старенькі фізично були дуже слабкі і не витримали б важкої дороги.  Моя матуся 35 років працювала вихователькою у дитячому садку, вона дуже любить свою роботу, справжній професіонал своєї справи. Мама не просто доглядала за дітьми, а ділилася з ними любов’ю до людей, до своєї країни. Мама не пішла на співпрацю з окупантами, не оформлювала від них ніякі виплати і перестала ходити на роботу. Але восени 2023 року, коли почали виникати питання — чому вона не користується «благами визволителів» і живе без російських грошей, їй довелося отримати громадянство та оформити пенсію РФ. Але це не допомогло». 

«Маму шукали і моя подруга, і коханий чоловік. За декілька днів їх також заарештували» 

«Який був привід для арешту я достеменно не знаю, але розумію, що або на неї донесли, або прослуховували телефон. Бо в своїх висловлюваннях вона ніколи не була достатньо обережною, не приховувала своїх поглядів. Знаю, що з маминого дитсадка заарештували як мінімум ще 4 співробітниці. 15 травня 2024 року мама просто пропала  — на зв’язок не виходила, біля будинку стояла її нерозібрана сумка з продуктами. За декілька днів маму привезли до бабусі, попрощатися, і потім 44 дні – жодних відомостей».

«26 червня маму та її коханого вивезли в поле, з мішками на головах, дали в руки пакети з вибухівкою» 

«Це взагалі якась абсурдна історія, яку важко охопити розумом. І мама, і її чоловік, були під арештом, і ці 44 дні нічого не знали один про одного. Побачились вночі, коли їх вивезли в поле і зняли з них мішки. Ті люди, які їх вивозили, скоріш за все, були співробітниками ФСБ, і саме вони весь цей час утримували маму. Ці ФСБшники викликали поліцію, щоб здати маму та чоловіка, як людей, яких вони нібито випадково знайшли вночі, в полі, з вибухівкою. Я думаю, що це було зроблено для того, щоб мамі можна було інкримінувати якусь статтю і дати справі більш-менш законного та офіційного вигляду. Їх привезли до відділку, оформили штраф за порушення комендантської години, і за те що вони, нібито, самі назбирали в полі вибухові речовини. Але, зрештою, мама з чоловіком просто вийшли з відділку і пішли до бабусі. Мама встигла зателефонувати мені і розказати всю цю історію, а за дві години за ними знов приїхала поліція». 

«Маму судять в Росії як громадянку РФ, але вона отримала цей статус примусово. Для України вона  — громадянка нашої держави» 

«12 серпня 2024 року мамі висунули офіційне обвинувачення за тероризм і їй загрожує від 8 до 11 років ув’язнення. Весь цей час маму перевозять з одного СІЗО до іншого, йдуть судові засідання і наступне відбудеться 11 листопада. Я намагаюсь максимально розповсюдити інформацію про маму і добиваюсь її звільнення через міжнародні гуманітарні організації, зокрема, через Міжнародний Комітет Червоного Хреста, намагаюсь знайти для неї в Росії приватного адвоката». 

«Я збираю докази, що маму судять в Росії, щоб її могли подавати в списках на обмін»

«З середині жовтня ми з мамою почали переписуватися через російську систему зв’язку, яка використовується для листування з засудженими та затриманими. Але паперових свідчень від державних органів Росії, що мама затримана, немає. У полоні вона схудла, вона інсулінозалежна та має інвалідність. Передати голки для ін’єкцій інсуліну в СІЗО дуже важко і наразі я шукаю таку можливість. Можливо це вдасться зробити через Червоний Хрест. Морально вона тримається, налаштована позитивно. Вона взагалі людина впевнена, щира, сильна, найкраща мама і дочка в світі, а ще людина, яка всю свою душу і сили вкладала у виховання дітей, в свою професію». 

«У нас немає впевненості, що все буде добре, але є віра, що ми зможемо її повернути»

«Я розумію, що потрібен розголос. Цивільних з полону вкрай важно витягти. Я не знаю, що роблять українські державні органи з цього приводу, з травня місяця ані зі мною, ані з сестрою ніхто не комунікує. Здається, держава просто веде статистику. Родичі цивільних полонених спонукають владу до дій, влаштовують акції за кордоном, говорять про те, що цивільні люди потрапляють у полон через те, що захищають інтелектуальну власність країни і вони теж захисники України. Нас з сестрою у пошуках та намаганнях допомогти мамі надихають такі ж самі люди, як ми, люди які борються за повернення своїх рідних. Мені здається, в списки на обмін потрапляють ті, про кого постійно говорять, за кого б’ються. Нині немає зрозумілого механізму повернення цивільних, але я не можу допустити, щоб мама залишалась у полоні або загубилась серед тисяч полонених. Кожен крок, який я роблю, я роблю їй на зустріч, безмежно її люблю і чекаю».

---