«Ми чуємо у відповідь: “Цивільними не займаємось”».

Євген перебуває в російському полоні вже 44 місяці. Його затримали при спробі виїхати з окупованого Токмака, в Запорізькій області.

Дружина Євгена, Катерина, розповіла «Точці Сходу», що чоловіка тримають у в’язниці без будь-яких обвинувачень та вироків, і за кожного цивільного полоненого, якого мають повернути додому, потрібно вести окремий бій.

«Я з дітьми виїхала одразу, а Женя залишився» 

«Вдома, в Токмаку, ми прокинулись від вибухів у перший день повномасштабного вторгнення. Чоловік наполягав, щоб я з дітьми, а їх у нас троє, виїхала якомога швидше в центральну частину України. Ми так і вчинили. А Женя залишився в місті, і теж згодом планував виїжджати. Через декілька днів по вулицях вже їздили великі російські бойові машини — люди називають їх Буратіно. Вони не стріляли, каталися по місту, серед багатоповерхівок, і залякували людей. Одразу після окупації, при спробі виїхати, на одному з блокпостів Женю забрали, це сталося 26 березня».

«Автівку, на якій їхав чоловік, згодом побачили на блокпосту, вона стояла розстріляна» 

«Росіяни її вилучили, коли заарештували Женю. За що, його забрали я не знаю, його сильно побили і повезли в Мелітополь. Ми шукали чоловіка, але знайти не могли — в Мелітополі тоді було понад 10 катівень. Росіяни казали: “Не ходіть і не шукайте, а то і ви тут будете”. В квітні я отримала перші відомості від звільненого, і так  дізналась, що Женю перевезли до Курська. До війни чоловік готувався до операції — в нього множинні грижі хребта, йому важко було ходити. І в нього було хворе серце, він вживав ліки кожного дня. Зараз стан його здоров’я сильно погіршився — з’явилися ще і виразки на ногах, погано зі шлунком, є вибиті зуби, а про спину і серце навіть не знаю що казати, знаю що потребує ліків щоденно і якісної медичної допомоги. Він перебуває у СІЗО, де полонені раніше стояли по 18 годин, не можна було розмовляти та рухатися. Вночі теж стояли, по 2-3 години, і світло в камері ніколи не вимикали. За хвилину треба з’їсти їжу, а вона часто як кип’яток, якщо хтось не встиг — всіх б’ють».

«Коли один з полонених попросив меддопомоги для Євгена, його били добу» 

«Він сидів у карцері місяць, і більше в камеру не повернувся. Ще один зі звільнених, розповів, що деякі полонені сходять з розуму, їх забирають ШІЗО, колять важкими психотропними препаратами, і вони теж не повертаються. Зараз я знаю, що умови утримання трохи поліпшилися, але від людських вони далеко — додали шматочок хліба і перестали піднімати вночі. Справу на Євгена не заводили і обвинувачень немає — в жодних судових російських реєстрах його немає. В мене є тільки відповідь від слідчого комітету Пологівського району, що чоловіка затримали за “опір СВО”».

«За весь час я отримала від чоловіка тільки один лист, а він від мене — два» 

«Я пишу йому щотижня, але як в “чорну діру”. Зараз, сподіваюсь трохи поліпшиться ситуація, бо МКЧХ впровадив електронне листування, можливо трохи швидше будуть доходити листи. Це стало можливо завдяки численним зверненням рідних полонених до російської омбудсменки Москалької, фактично завдяки нашому тиску. Але росіяни часто просто їх не видають, вони стоять у мішках в колонії місяцями. Я думаю, вони це роблять, щоб морально ламати людей і, звісно, щоб чинити тиск на Україну»

«Євген дуже цілеспрямований, активний та розумний» 

«Він підприємець, завжди намагається розвиватись, вдосконалюватися і цікавиться всім. Він постійно щось вивчає, намагається дізнатись щось нове. Любить рибалку, полювання, а ще — побути в тиші, посидіти біля води, погуляти по лісу. Він — успішний фермер, виробник металевих та бетонних виробів. За щоб не брався, все намагається робити якісно, професійно і з душею. А ще Євген справжній лідер, люди довіряють йому і йдуть за ним, він запалює своєю енергією. Він дуже любить дітей, родину, любить збирати вдома друзів і дуже гостинний. Він проявляє любов турботою та ніжністю, і робить з любов’ю все. А тепер я відчуваю турботу його друзів, які допомагають і не залишають нас самих».

«Закони не захищають цивільних» 

«Я розумію, що цивільні не мають перебувати в полоні, але вони там! Тисячі людей, яких схопили на вулиці або забрали з власного будинку. Вони в полоні досі і на четвертий рік повномасштабної війни немає механізму їхнього звільнення. Ми звертаємось до депутатів, намагаємось ініціювати зміни в законах. Після звільнення про військовополонених піклуються: лікують, допомагають психологічно, з оформленням документів і реабілітацією. І це правильно, і важливо. А цивільних? Наша ГО «Цивільні в полоні», члени родин цивільних полонених часто самостійно  збирають гроші, щоб і лікувати, і проводити реабілітацію. Цивільних повинна після звільнення також супроводжувати держава. А їх обстежують і відправляють за місцем проживання, і далі людина опиняється сам на сам зі своїми проблемами, блукає інстанціями і не знає ані свої права, ані що робити взагалі, після років ізоляції. Це несправедливо».

---