«Ми не покинемо Маріуполь. Будемо стояти до кінця»
32-річний молодший сержант Національної гвардії України Ігор Ольхов потрапив у російський полон під час оборони Маріуполя у березні 2022 року.
До війни він працював у поліції, а незадовго до повномасштабного вторгнення перейшов до Національної гвардії. За понад чотири роки полону Ігор пройшов через Оленівку, Горлівку, Бійськ та інші місця утримання.
Сьогодні його брат-близнюк Володимир продовжує виходити на акції підтримки разом із семирічною донькою Софією, для якої Ігор є хрещеним батьком. Каже, найбільше сил чекати йому дають листи брата і впевненість у тому, що одного дня вони знову будуть поруч.
«Ми обидва виросли на Донеччині, пережили окупацію і добре розуміли, що означає початок великої війни»
«Ми з Ігорем близнюки. Все життя були разом: з першого класу за однією партою, потім навчання, інститут, робота. Ми разом вступили до Донецького юридичного інституту, потім продовжили навчання у Києві, а після випуску повернулися працювати до Маріуполя. Але перед повномасштабним вторгненням я переїхав до Одеси, а брат залишився у Маріуполі. 24 лютого 2022 року Ігор мені зателефонував. Я пам’ятаю його голос до дрібниць. Він сказав, що вони залишаються на позиціях і нікуди не відходять. Пізніше, коли російські війська вже стискали кільце навколо Маріуполя, ми ще кілька разів говорили телефоном. Він майже не розповідав деталей, але я розумів, що вони постійно змінюють позиції й ведуть бої в місті. Одну фразу я пам’ятаю досі: “Ми не покинемо Маріуполь. Будемо стояти до кінця»”. Саме так він і зробив».
«2 квітня 2022 року мені зателефонували з Національної гвардії і повідомили, що Ігор потрапив у полон»
«Це сталося 29 березня. Вони тримали оборону в будівлі банку неподалік Драмтеатру. Частина бійців до цього місця навіть не дісталася — їх розстріляли під час боїв. Ігор залишався зі зброєю в руках до останнього. Перші місяці про нього майже нічого не було відомо. Ми лише дізналися, що його утримують в Оленівці. Він перебував там до літа 2022 року. Коли стався теракт в Оленівці, я був упевнений, що брат досі там. Це були страшні дні повної невідомості. Ніхто не міг сказати, живий він чи ні. Лише згодом я дізнався, що незадовго до вибуху його перевели в інше місце. Після цього почалися численні етапи через різні колонії та СІЗО».
«На відео з Горлівки він просив звільняти насамперед жінок і тяжкохворих»
«У 2023 році я вперше побачив брата в полоні. Для нашої родини це була величезна подія. Це було стандартне інтерв’ю, які тоді часто записували з полоненими. Але одна річ мені запам’яталася особливо. Ігор говорив, що насамперед потрібно звільняти з полону жінок і тяжкохворих. Не просив за себе. Не говорив про себе. Говорив про інших. Пізніше з’явилося ще одне відео. Там він уже передавав привітання батькам, мені та моїй доньці. Казав, що тримається, що читає книжки. Було видно, що він схуд, виглядав виснаженим і стурбованим, але залишався собою. Після цього зв’язок знову став майже неможливим. У Горлівці заборонили листування та передачі. Так тривало аж до його етапування в іншу колонію».
«Про Бійськ звільнені полонені розповідали як про одне з найстрашніших місць»
«На початку 2024 року Ігоря перевели до Тореза, а наприкінці того ж року етапували до СІЗО №2 у місті Бійськ, Алтайського краю. Саме про цей період я почув від військовослужбовця, який провів з Ігорем у полоні понад два з половиною роки і згодом повернувся додому під час обміну. Він розповідав про систематичні побиття, катування та приниження. З його слів, після прибуття до Бійська полоненим забороняли піднімати голову, дивитися навколо або розмовляти між собою. Коли їх вивантажили з автозаку, люди стояли із зав’язаними очима і не одразу зрозуміли, що під ногами. Лише потім деякі побачили, що земля була вкрита кров’ю тих, кого били раніше. Звільнені полонені розповідали, що після численних допитів Ігор почав сильно заїкатися. На його спині залишилися сліди від електрошокера. Була пошкоджена рука. Попри все це, люди, які були поруч із ним у полоні, говорили про інше. Про те, що він тримався. Що навіть у таких умовах не втрачав людяності й підтримував інших».
«У кожного полоненого є дім, який чекає»
«Є ще одна річ, про яку я часто думаю. Ми з братом виросли на Донеччині, в Тельманівському районі. З дитинства їздили на свято Панаїр — воно про традиції та історію Надʼазовських греків, яке проводили в наших селах. Для нас це було щось дуже своє — люди, музика, традиції, відчуття дому. Зараз Панаїр проводять уже в Києві. Там збираються не тільки греки, а і багато людей, які втратили свої домівки, згадують рідний край, підтримують традиції, говорять про військових і дякують тим, хто боронить Україну. І я щоразу думаю про те, як би хотілося, щоб одного дня Ігор теж зміг приїхати на таке свято. Просто бути серед своїх людей, на своїй землі, а не рахувати роки в полоні».
«У кожному його листі я знаходжу сили чекати»
«У серпні 2025 року Ігоря перевели до колонії у Вязьмі. Саме звідти надійшов один із останніх його листів. У ньому він писав, що читає книжки, багато думає про дім і дуже чекає на повернення. Як і раніше, майже нічого не писав про себе. Ми продовжуємо виходити на акції, говорити про нього, нагадувати його історію. Я приходжу на ці заходи разом зі своєю семирічною донькою Софією. Ігор — її хрещений батько. Вона часто запитує мене лише одне: “Коли повернеться мій хрещений?” А сили чекати мені дають його листи. Коли я перечитую їх, мені здається, що він поруч. Наче ми знову сидимо й розмовляємо. І тоді я думаю про те, що йому там набагато важче, ніж нам тут. Значить, наше завдання — витримати і дочекатися. І ми дочекаємося».
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
