«Ми передивились безліч відео та фото перш, ніж побачити Сергія»

Сергій Міщан, старший солдат 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, став на захист України у червні 2022 року. А 1 грудня того ж року потрапив у полон. Це сталося під Червонопопівкою, на напрямку Кремінна–Сватове.

У лютому 2023 року Сергій зателефонував із колонії на тимчасово окупованій території, а згодом стало відомо, що його могли перевести до Росії. Точне місце утримання досі невідоме.

Про це «Точці Сходу» розповіла наречена захисника, Наталя. Вона переконана, що про військовополонених потрібно говорити голосно, бо тільки розголос дає шанс повернути їх додому.

«Через три дні після початку великої війни ми опинилися в окупації»

«Напередодні повномасштабного вторгнення Сергій відчував, що воно відбудеться. Навіть коли 23 лютого я поїхала на навчання в Ніжин, він вмовляв цього не робити. Але я не поставилась до його слів серйозно. Думала, що він, як чоловік, який зі зброєю “на ти” через любов до полювання та тривалі розмови про можливу війну, знову вирішив про це просто поговорити, навіть подумала, що жартує. Але 24 лютого стало не до жартів, я терміново повернулась додому, в село Гайворон, в Чернігівській області, і вже на другий день ми попали під окупацію. Батьки Сергія і мої теж були в Гайвороні, тож ми вирішили, що залишаємось вдома».

«В останній день окупації розстріляли друга Сергія»

«Місяць ми пробули “під руснею”. В той день ЗСУ вже майже зайшли в село. Відступаючи, росіяни вбили друга дитинства Сергія, Богдана, йому було 27 років, розстріляли просто на городі. Сергій важко пережив загибель Богдана — вони виросли разом, ходили на полювання і робили все, що роблять зазвичай найкращі друзі. В червні 2022 року він став на захист країни. Навчання тривало кілька місяців і в Україні, і в Великій Британії, був у шпиталі через операцію та коліні, і навіть як слід не долікувавши ногу, повернувся до побратимів. Постійно говорив: “Там мої хлопці, треба повертатися”».

«Сергій потрапив у полон на напрямку Кремінна-Сватове 1 грудня 2022-го»

«У листопаді він примусив нас нервувати, кілька днів не виходив на звʼязок, але все обійшлося — 9 днів хвилювання — і знов його голос у слухавці. А напередодні зникнення, саме 1 грудня, ми навіть говорили по відеозвʼязку. Він розказав, що їхні позиції “накривають” з усього що можна, що ані їжі, ані води в них не залишилось. Сергій попередив, що буде намагатися вийти, щоб привезти продукти та воду, і все — зі звʼязку зник, через півгодини він вже був у полоні, разом з побратимами».

«Я зрозуміла, що з Сергієм щось сталося, коли побачила дзвінок від найкращої подруги»

«Ми не говоримо телефоном, ми пишемо, тому в ту ж секунду я вже знала, що почую не добру звістку. Вона відправила мені відео росіян, в якому був момент захоплення наших хлопців. Окрім Сергія було ще 12 людей. А в мене в голові було одне: “Цього не може бути, це не мало статися! Як? Не з ним!”. Найважче було сказати батькам Сергія. Дві доби ми не спали, шукали інформацію в мережі. Нескінченні обличчя: мертві, поранені, полонені. Але ми знайшли відео допиту групи полонених військових, в якомусь підвалі. Видно майже нічого не було, а от голос Сергія ми впізнали, і по тексту, який він промовляв, зрозуміли, що це точно він!».

«У лютому 2023-го Сергій зателефонував з колонії так званої  “ЛНР”»

«Коханий був дуже худий та зморений, але як побачив мене, ніби очі засяяли, він посміхався, розпитував, як я, але як же ж він стримував сльози і біль, яку я бачила. Пізніше, журналістка “ЛНР” запропонувала обмін відеоповідомленнями, ніби вони роблять добру справу і допомагають бачити рідних людей, які в полоні. І ми обмінялись відео. Сергій побачив нас, а ми — його. Ми говорили, що боремось за нього і я намагалась підтримати в ньому віру. Але як згодом розповіли звільнені, ніякого гуманізму в цих “добрих справах” не було. Тих, хто отримував повідомлення і записував, щоб передати рідним — карали, самі ж пропонували, а потім били та знущались! Від звільнених ми також дізнались, що Сергія перевели в колонію в Росії, але куди саме ми не знаємо, є інформація, що це може бути Омськ».

«Звільнені хлопці кажуть, що коханий добре тримається»

«Він  завжди позитивний та життєрадісний, не втратив цих якостей у полоні. Він дуже добрий та надійний. Я знаю, якщо б зі мною щось сталося він би боровся до останнього і не втрачав надію. Він завжди говорив мені: “Навіть якщо ми посваримось, знай, я — твій найкращій друг і цього ніщо не змінить, і я вірю, що і ти ніколи мене в біді не покинеш”. Сергій дуже любить природу, обожнює собак і вони відповідають йому повною взаємністю (Посміхається). А ще в університеті біоресурсів він вивчав таксидермію і дуже професійно та реалістично робив опудала тварин. Це було для нього справжнім мистецтвом, він зі своїми роботами брав участь навіть у виставках».

«Я вважаєю, що про полонених потрібен найбільший розголос!»

«Якщо ми будемо мовчати, то памʼятати про тих, хто в полоні будуть тільки рідні! А треба залучати світову спільноту. Країни світу, які мають вплив на Росію, дії лідерів цих країн, це реальний шанс повернути полонених. Я постійно думаю, що я щось недоробила, десь недопрацювала. Побачити імʼя коханого в найближчому обміні — це і сподівання, і найзаповітніша мрія, і моя велика надія».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---