«Ми впевнені, що Саша живий, не може бути по-іншому»

На початку великої війни 24-річний лучанин Олександр Россін перебував на Херсонському напрямку. Згодом його підрозділ відступив до Маріуполя. 6 квітня 2022 родині повідомили, що Олександр живий, а потім — повна тиша. Ірина Аршулік, тітка військового, розповіла «Точці Сходу», що звільнені побратими бачили її племінника в Оленівці у 2022 році. А на одній з акцій на підтримку військовополонених, інший захисник підійшов до мами Саші і сказав, що нібито бачив його в російській колонії. Не отримавши відповідей на чисельні офіційні запити, родина Олександра почала власне невелике розслідування. Про що їм вдалося дізнатися – читайте в нашому матеріалі. 

«Коли почалося повномасштабне вторгнення Саша перебував на Херсонському напрямку. Ми тоді були вдома, в Луцьку, ще не усвідомлювали всього жаху, який нам доведеться пережити, тому всіма думками та хвилюваннями були за нього. Саша спілкувався і з мамою, і з бабусями, і зі мною. Постійно говорив, що все буде добре. Не панікував, він завжди був врівноваженим і спокійним. Згодом його підрозділ відступив до Маріуполя і Саша шукав якісь багатоповерхівки, дахи, щоб “зловити” зв’язок і подзвонити нам. У Маріуполі був жах. Води не було, хлопці зливали її з труб та радіаторів і пили. Їжі теж майже не було, вони харчувалися раз на день, а потім і того не стало.  Саша дуже мерз, одного разу сказав бабусі, що півтори доби не відчував пальців на ногах. 6 квітня 2022 року від нього “прилетіла” вісточка — зателефонувала дружина побратима і сказала, що наша дитина жива, а далі — мертва тиша». 

«Хлопці бачили Сашу в Оленівці»

«Комунікації з частиною майже немає. Вони не відповідають ані на дзвінки, ані на наші письмові запити. Ми не випускаємо телефони з рук, постійно моніторимо і українські, і російські ресурси в надії знайти нашого хлопчика. Ми їздимо на зустрічі в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, беремо участь в акціях і сподіваємось, що наступний день принесе нам звістку про нього. Двоє військових, які повернулись з полону, казали що Саша перебував з ними в Оленівці. І після теракту в цій колонії, 29 липня 2022 року, в списках загиблих та поранених племінника не було».

«Ймовірно, Саша у полоні»

«У січні 2025 року, на одній з акцій у Львові, до матері Саші підійшов військовий, він побачив Сашу на фото і сказав, що нібито перебував з ним в одній колонії. Він назвав номер Сашиної частини і його посаду і це дало нам надію. Тому треба відвідувати акції, це шанс дізнатися про свою рідну людину. Ще в нас був лист від Міноборони України про те, що країна-агресорка підтвердила племінника в полоні, але згодом нам сказали, що цей лист надіслали помилково. Тож ми почали власне маленьке розслідування і один з представників Координаційного штабу таки підтвердив, що лист не помилковий і що Саша дійсно у російських застінках». 

«У мене одна мрія — обійняти Сашу»

«Він для мене синочок, мій рідненький, його світлина стоїть біля мого ліжка, він перший кого я бачу і про кого думаю, коли прокидаюсь. Його чекає вся наша велика родина: мати, брат, бабусі, Сашина дівчина. Саша  — наше сонечко, сенс життя. Коли він навчався у Львові і приїжджав на канікули, він у першу чергу прибігав до бабусі, до мене. Завжди запитував, як ми, як почуваємось, що відбувається в нашому житті. Він дуже любить свого молодшого брата, Влада, вони дуже близькі. У нашої родини вирвали душу, ми переживаємо це катування кожного дня. З матусею, моєю сестрою, вони пов’язані дуже міцними почуттями. Вона намагається триматися, але зараз перебуває в дуже поганому стані, дуже емоційно виснажена».

«Бог та молитва підтримують нас»

«Хотілось би, щоб представники влади були відкритішими, проявляли більше уваги до родин військових. Керівництво 36-ї ОБрМП — взірець байдужості, неуважності та неповаги, це я кажу зі свого особистого досвіду. Наше життя “на паузі” вже 33 місяці, але ми віримо, маримо нашими обіймами. А ще підтримка людей дає сили, тих, які сприймають твоє горе, як особисте, за цей час вони стали нам справді рідними. Ми мусимо бути сильними, щоб підтримувати один одного і продовжувати пошуки». 

---