«Ми всі розуміли, що з Маріуполя є тільки два виходи — або смерть, або полон»
Попри поранення, 28-річний захисник Маріуполя Євген Волощук, разом з побратимами, продовжував тримати оборону міста у березні 2022 року. А потім — потрапив у російський полон. Нині він перебуває там вже 32 місяці. Його наречена Лілія згадує події тієї весни і те, якою важливою для неї тоді і тепер є підтримка коханого. Дівчина також була в російських застінках, а після повернення на вільну територію України — відновилася на службі. Водночас Лілія продовжує боротися за повернення свого Євгена додому.
«Повномасштабне вторгнення ми зустріли у Маріуполі. Тоді ми перебували в різних підрозділах, адже я — медикиня, але саме з цього моменту ми почали бачитися майже кожен день. Ми не говорили про війну, мріяли про наше майбутнє, вірили, що вціліємо і повернемось додому, одружимось, навіть поганого настрою не було. Але це все Женя, з ним поряд важко мати поганий настрій, він завжди «на позитиві». Навіть коли у березні отримав поранення, все одно не втрачав оптимізму. А в Маріуполі нам було дуже важко. Найтяжче, мабуть, переживали втрату зв’язку, інформаційну тишу між підрозділами та з рідними, а коли з’являвся Інтернет — це був як ковток свіжого повітря».
«Війна — це коли ти зустрічаєш та втрачаєш найближчих людей»
«Це коли ви зранку п’єте каву, смієтесь, щось обговорюєте, а ввечері цієї людини вже немає. Так сталося з моєю посестрою, Олею. Зранку ми бачились, говорили, але вона відчувала, що загине. Ввечері я попросила хлопців зв’язати з нею по рації, а мені сказали: «Олі вже немає»… Коли ми перебували в бункері на меткомбінаті ім. Ілліча — ділили одну шоколадку на всіх, скільки б нас не було. Розумієте, військові — це родина».
«Ми спробували прорватись 11 березня і наступної ночі також, але кільце було вже замкнене»
«З початку в полон виходили ми, жінки. Я пам’ятаю, як Женя мене обіймав перед виходом, а в його очах стояли сльози. Він намагався мене заспокоїти, підбадьорити, говорив, що все буде добре. Я пробула в полоні недовго — вже наприкінці квітня повернулась в Україну. Женю я знайшла в російських пабліках, які розмістили його фото, восени 2022 року. Потім я отримувала відомості від звільнених побратимів, а восени цього року один з них розказав мені про коханого деякі подробиці. Женя дуже схуд, він на зріст — 190 см, а важить наразі від сили 60 кілограмів та має проблеми зі шлунком. Але при цьому не втратив свого оптимізму і віри в повернення».
«Я кохаю тебе дуже сильно, і всі мої молитви до Бога про тебе»
«Це коханий написав мені в листі, який я отримала 22 жовтня цього року. Він просив вибачення за те, що життя повернулося саме так, що він не зі мною. Я перечитую цей лист і щоразу знаходжу в ньому щось нове, якісь акценти, кожен раз він звучить по-іншому. Женя знає, що я вільна, бо ми з його батьками теж писали йому листа, який я підписала своєю рукою».
«Коли йде обмін, я завжди вірю, що у списках є його прізвище»
«Але щоразу помилятися все болючіше і болючіше. Водночас я знаю, що коханому там гірше, ніж мені тут. Я не хочу в його очах бути слабкою. Перші два роки було дуже важко, бо я звикла до його підтримки. Щоб я не зробила, навіть помилку, він завжди підтримував мене і вирішував мої проблеми. Тепер я стала більш самостійною, і намагаюсь зробити все можливе для його повернення, бо в мене одна найзаповітніша мрія — його звільнення з полону».
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах.
Підтримайте нашу роботу і допоможіть нам зростати та надавати якісні послуги.