«Мирослав зник під час виконання свого першого бойового завдання»

Мирослав Гощук, житель Рахова, пішов на фронт у квітні 2024 року. Під час свого першого бойового виходу на Покровському напрямку він зник безвісти. Його дружина, Неля, має відомості, що чоловік ніби-то загинув, але не вірить в це, оскільки не змогла знайти факти, які б сприйняла як докази. Впевненість, що чоловік живий їй дає і те, що тіл Мирослава та його побратимів знайдено не було. Вдома Мирослава чекають разом з Нелею, сестра та  двоє маленьких дітей.

«Він часто сниться мені і каже, що живий»

«Повномасштабне вторгнення ми з Мирославом зустріли вдома, в Рахові. Він говорив, що мені з сином краще виїхати за кордон, Богданчику тоді був тільки рік. Але, згодом, коли побачили, який спротив чинять наші військові та цивільні, зрозуміли, що залишимося вдома. Повістку Мирослав отримав у квітні 2024 року, тоді я була вагітна вже другою дитиною. Я розуміла, що чоловік піде воювати, він казав, що ховатися від мобілізації не буде і піде захищати і країну, і родину. Після навчання Мирослав опинився на Донецькому напрямку, це сталося наприкінці травня. Мирослав телефонував, розповідав, що обстріли дуже сильні, росіяни не давали “підняти голову”, гатили з усього, що в них було. І на їхніх позиціях було важко, і йому особисто також».

«Мирослав зник 9 червня 2024 року»

«Це був його перший бойовий вихід. Він подзвонив, сказав, що з побратимами, їх було 5 чи 6 людей, виходить на бойову позицію і декілька днів не буде зв’язку. Просив берегти дітей і молитися за нього. Сповіщення про те, що Мирослав зник надійшло за тиждень. Спочатку я не зовсім зрозуміла, що саме це за сповіщення, була думка про те, що його розшукують за самовільне залишення частини. Але дуже швидко прийшло усвідомлення, що він справді пропав під час бою. Я не могла зібрати тоді думки до купи, розгубилась, важко осягала те, що мені кажуть працівники ТЦК».

«З хлопців, які були з ним на завданні, під селищем Новоселівка Перша, не повернувся жоден»

«У телефоні Мирослава, який мені передали хлопці, я прочитала, що після 8 червня побратими не могли зв’язатися з групою чоловіка. Я шукала рідних його побратимів, але знайти мені не вдалося. Статус Мирослава — зниклий безвісти, а в акті від військової частини написали, що нібито Мирослава бачили загиблим двоє свідків, але знайти їх я теж не змогла. Командир Мирослава казав різне — то чоловік загинув, то був поранений і без свідомості».

«Ми будували свій будинок і жили дуже добре»

«Мирослав добрий, дуже любить дітей і все робив для родини. Собі завжди шкодував щось купити, а для нас, навпаки, хотів тільки найкращого. Завжди знаходив спільну мову з людьми і на роботі його цінували. Його друзі і сестра завжди зі мною поряд. Сестра взагалі стала моєю дуже близькою людиною і ми разом віримо, що Мирослав повернеться. Син вже дорослий і постійно питає: “Де тато?”. Я розповідаю, що тато зник і я його обов’язково знайду. Я відчуваю, що Мирослав живий і довіряю цим почуттям. Він сниться мені і каже, що він живий, тому я думаю, що він в полоні. Ми не перестанемо вірити та шукати».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---