«На позиції було четверо військових. Ворожий удар припав на ту частину укриття, де був Рома»
Роман Бідоленко, 49-річний військовослужбовець 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», зник безвісти 19 січня 2026 року під час артилерійського обстрілу позиції поблизу Новопідгороднього на Покровському напрямку.
Роман служив фельдшером медичного пункту, однак на момент обстрілу перебував безпосередньо на бойовій позиції. Після удару двом військовослужбовцям вдалося вибратися з-під завалів. Роман та ще один боєць залишилися під ними.
«Що відомо про обставини зникнення Романа та чому він, будучи фельдшером, опинився безпосередньо на бойовій позиції? Відповіді на ці запитання досі шукає його колишня дружина Лілія, яка розповіла свою історію «Точці Сходу».
«Він не розумів, куди їде і які завдання виконуватиме»
«31 грудня 2025 року Роман приїхав до нас у Пісочин і забрав нашого сина Івана до моєї мами. Вони дуже добре спілкувалися, навіть після нашого розлучення. Роман часто приїжджав до неї, вони телефонували одне одному, могли разом посидіти за чаєм. Того дня вони зібралися за святковим столом. Роман сказав, що вже 1 січня має вирушати на Покровський напрямок. Йому запропонували посаду начальника медичної служби. Проте, коли він прибув до нового підрозділу, з’ясувалося, що ця посада вже зайнята. Рома не розумів, навіщо його перевели і які завдання він має виконувати. Він просив повернути його до попереднього підрозділу, був дуже напружений, говорив, що не хоче їхати, бо навіть не знає, чим займатиметься. Я вважаю, що ця ситуація могла бути пов’язана з конфліктами, які раніше виникали між ним і командуванням. Роман завжди відстоював справедливість. Якщо військовим не нараховували належні виплати за виконання бойових завдань, він не мовчав і порушував це питання. Чому після переведення фельдшер медичного пункту опинився на бойовій позиції, я досі не розумію».
«Рома обіцяв зателефонувати, але цього не сталося і я почала пошуки»
«Я з’ясувала, до якого батальйону перевели Романа, знайшла контакти військових, поїхала до місця постійної дислокації підрозділу. Згодом мені вдалося поговорити з двома військовими, які перебували разом із Романом на позиції. З’ясувалося, що він разом із двома побратимами вирушив на бойову позицію поблизу Новопідгороднього, це десь 25 кілометрів від Покровська. Вони йшли пішки приблизно 14–17 кілометрів. Це був січень, стояли сильні морози. 19 січня 2026 року приблизно о 9 ранку почався артилерійський обстріл. Рому і ще одного побратима завалило в укритті. Двоє інших військових вижили і змогли вийти, але через обстріл і руйнування вони не змогли допомогти Ромі та іншому військовому. Пізніше мені повідомляли, що до позиції намагалися дістатися евакуаційні групи, проте це не вдалося. Я розумію, що це зона активних бойових дій. Але минуло вже стільки часу, а ми досі не маємо остаточної відповіді про долю Романа. Немає ані підтвердження його загибелі, ані можливості повернути його додому. Я продовжую звертатися до військових, спілкуватися з тими, хто може щось знати, і розповісти про його зникнення. Для мене важливо з’ясувати не лише те, що сталося на позиції 19 січня, а і чому Роман узагалі там опинився».
«Роман мріяв стати хірургом-травматологом»
«Спочатку Рома здобув робітничу спеціальність, потім працював в охороні медичного університету. Самостійно оплачувати навчання в університеті і одночасно працювати йому було дуже складно, тому він вступив до медичного коледжу і здобув спеціальність фельдшера, потім пройшов курси масажу. У Дніпрі Роман працював масажистом-реабілітологом, мав власний кабінет, а згодом влаштувався на швидку допомогу в Люботині. Там ми і познайомилися. Ми розлучилися ще у 2016 році, але зберегли нормальні стосунки. Для мене було важливо, щоб син міг спілкуватися з батьком, адже вони дуже люблять одне одного. За характером Роман спокійний, стриманий і розсудливий. Він ніколи не ухвалював рішень поспіхом, завжди намагався продумати все наперед. Він дуже принциповий. Якщо бачив несправедливість, не міг промовчати. Не намагався комусь догоджати чи шукати вигідних знайомств. Навіть коли я говорила йому, що за стільки років служби можна було б знайти спокійнішу посаду, він не хотів цього робити».
«Він хотів рятувати людей, а його самого не змогли врятувати»
«Саме тому мені так важко зрозуміти, як із ним могла статися ця історія. Людина, яка завжди зважувала свої рішення, яка майже все життя присвятила медицині і допомозі іншим, опинилася на бойовій позиції за обставин, які я досі не можу з’ясувати. Саме тому мені так важко зрозуміти, як із ним могла статися ця історія. Роман завжди зважував свої рішення, ніколи не діяв необдумано. Він присвятив життя медицині, міг би врятувати ще багато життів. Але коли допомога знадобилася йому самому, його не змогли витягнути з-під завалів. І я досі не можу змиритися з тим, що людина, для якої чуже життя було такою цінністю, опинилася в цій ситуації. Я хочу знати, чому так сталося і чи було зроблено все можливе, щоб його врятувати».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.