«Папі Римському ми подарували копію інсталяції у вигляді рук полонених, закованих у кайданки». Наречена захисника Маріуполя розповіла як бореться за його повернення

Олексія, захисника Маріуполя, військового 12-ї бригади спецпризначення «Азов» росіяни засудили за кількома статтями на 24 і на 28 років. Навесні 2022 року чоловік тримав оборону «Азовсталі», отримав серйозне поранення в руку і вже 28 місяців перебуває у ворожих катівнях. Його наречена Алла розповіла «Точці Сходу» як вона та інші рідні полонених борються за повернення наших захисників додому, чому сподівається на допомогу Папи Римського і навіщо щодня пише листи коханому, попри те, що він їх не отримує.

«З 20 лютого 2022 року ми з Олексієм перебували в Київській області — нарешті зібрались у довгоочікувану відпустку і заїхали до його батьків. Коханий подарував мені на День народження подорож у Єгипет і вночі 24 лютого у нас вже був літак. А 21 лютого Льошу раптово викликали на службу. Він повернувся у Маріуполь, а я залишилась з його батьками. Потім він так радів, що я не поїхала у місто і не опинилась у тому пеклі, він писав мені про це. Але перші два тижні зв’язку не було зовсім. Я дізнавалась якісь крихти інформації від дружин та дівчат його побратимів».

«Попри те, що він у полоні і не може прочитати мої повідомлення, я все одно пишу йому щодня, мені так легше»

«Я писала коханому десятки повідомлень, але вони до нього не доходили. Лише у середини березня він відповів: «Булка, я не можу їх прочитати», але я продовжувала писати. До речі, «Булка» було як наше кодове слово. Одного разу я отримала повідомлення від його побратима, від незнайомої людини, і саме це звернення «Булка» дало мені розуміння, що це слова Олексія. 12 квітня я дізналася, що коханий поранений в ліву руку, вона була перемотана, я побачила це по відеозв’язку, тоді він перебував на металургійному комбінаті «Азовсталь», був дуже втомлений, але мені казав, що все добре. 18 травня 2022 року Льоша вийшов у полон».

«Рука, на жаль, гниє, осколки виходять і досі»

«Я бачила в полоні свого коханого, це був вересень 2022 року, на відео з Донецької лікарні. Як би не його родимка та татуювання, його було б важко впізнати, так сильно він схуд. У травні 2023 року я отримала від звільненого хлопця інформацію, про те, що коханий тримається і фізично і морально, підбадьорює інших. Поранену  руку не вилікували, вона дуже погано працює».

«Восени 2023 року Олексія засудили на 24 роки»

«Йому інкримінували знищення цивільної інфраструктури. А в квітні 2024 року росіяни знову виставили його фото і відео, написали, що в нього ще один вирок — 28 років за, нібито, вбивство цивільного. На відео було зрозуміло, що рука і досі не працює, схуд він ще більше. У Росії Олексій має статус засудженого, а не військовополоненого, а їх взагалі росіяни не міняють. Найважче повертати засуджених, про це кажуть представники всіх українських державних органів, які мають відношення до повернення полонених». 

«Ми їздили на зустріч з Папою Римським, передали список незаконно засуджених — 105 людей, 12 з них — із довічним увʼязненням»

«Папу Франциска ми просили посприяти обміну. Нам сказали, що він дуже дбайливо ставиться до подарунків і передивляється їх, тому і подарували йому копію інсталяції, яка стоїть у Києві на Софіївській  площі. Зробити її нам допомогли дівчата з Асоціації захисників «Азовсталі». Я сподіваюсь, що коли він буде дивитися на цю інсталяцію — згадає наш візит і наше прохання. Я вірю, що саме він може допомогти, бо має великий вплив на міжнародне суспільство і Росію також».

 

«Я засинаю і просинаюсь з однією думкою: куди ще можна звернутись»

«І про це думаю не тільки я, а і всі рідні полонених — доля незаконозасуджених повинна обговорюватися окремим кейсом. Ми вважаємо, що повернути засуджених можливо тільки після помилування Путіна. Чекати на завершення війни ми не можемо, адже ми не знаємо наскільки вона затягнеться, і знаючи нашого ворога, можемо стверджувати, що навіть її завершення не гарантує повернення незаконно засуджених з полону. Так само, нас не влаштовує і те, щоб вони відбували незаконні терміни покарання там. Вони заслуговують на повернення!!! На жаль, наші полонені не знають, що ми тут для них робимо, якби знали, можливо, їм би там було легше.

Я боюся, що вони думають, що про них забули. Хочеться вірити, що наша влада докладатиме всіх зусиль. Щоб мені було троши легше, мати Олексія подарувала мене песика, його звати Марік, а як же ще, так багато пов’язано з Маріуполем.  Іноді я кажу на нього Марік Олексійович, і мені з ним поруч справді трошки легше».   

---