«Павлу дали 12 років за те, що він українець»

Павло Запорожець — цивільний житель Херсона, який уже 46 місяців перебуває в російському полоні. Його затримали 9 травня 2022 року просто на вулиці окупованого міста. Згодом провели обшук у квартирі, після чого вивезли з Херсона до анексованого Криму, а потім — до Росії. Проти нього відкрили кримінальну справу та засудили до 12 років колонії суворого режиму.

Про це «Точці Сходу» розповіла сестра Павла — Лідія. Вона переконана, що Україна робить багато для повернення полонених, однак її можливості обмежені. Важливо визнати сам факт існування цивільних заручників і шукати реальні механізми їхнього повернення.

«Павло потрапив у полон 9 травня 2022 року»

«Велику війну наша родина зустріла в Херсоні. Того дня палав аеродром, по всьому місту лунали вибухи, і це спричинило паніку серед людей — усі кудись бігли, намагалися зрозуміти, що відбувається, телефонували один одному. Брат заспокоював. Завдяки своєму досвіду та характеру він не був ошелешеним чи розгубленим і, мабуть, єдиний у родині розумів, що відбувається. У полон Павло потрапив через півтора місяця. Вранці 9 травня він перестав відповідати на дзвінки, і згодом виявилося, що його затримали на вулиці. У другій половині дня до його квартири з обшуком приїхали озброєні люди».

«Перше формулювання, яке проти нього застосували росіяни, — перешкоджання “СВО”».

«Спочатку три місяці Павла утримували в Херсоні. Мені відомо і про знущання над ним, і про побиття. Я бачила його в липні 2022 року — нам дали коротке побачення перед тим, як його перевезли до окупованого Криму. Це було дуже лячно. Брата завели до кімнати для побачень із мішком на голові. Він був зовні спокійним, але в його очах я побачила страх перед невідомістю. У листопаді 2023 року в Ростові-на-Дону розпочався судовий процес за статтею 361 КК РФ — “Міжнародний тероризм”. Павла засудили до 12 років позбавлення волі суворого режиму. Зараз він перебуває в Омську».

«Братові допомагав російський адвокат, і він дійсно добре робив свою справу»

«Вони випадково познайомилися у СІЗО в Сімферополі. Брат намагався передати хоча б якусь вісточку додому і, коли бачив адвокатів, які приходили до своїх підзахисних, просовував у замкову шпарину маленькі записки — у надії, що хтось із них передасть нам повідомлення. І одна людина це зробила. Цей адвокат захищав інших полонених українців — він дуже людяний і професійний. Так у брата з’явився справжній адвокат, який відстоював його інтереси. Цей чоловік поплатився за захист українців — його позбавили ліцензії, і на певний час він також потрапив до СІЗО».

«Він ухвалив рішення захищати свій дім і свою державу, як того вимагає Конституція України»

«Я маю запис голосу брата із зали суду. Далі — його пряма мова: “Я хочу сказати, що добре розумію все, що відбувається навколо, і чим зумовлено порушення кримінальної справи, судове слідство та винесений вирок. Це значною мірою пояснюється політичною необхідністю, сформованою в Російській Федерації. Саме виходячи з цієї політичної необхідності влада Російської Федерації розпочала провокативну, нічим не виправдану війну та знищила низку населених пунктів на території України. Захищаючи свою країну, в очах Російської Федерації та її законодавства я перетворився на злочинця, якого звинувачують у міжнародному тероризмі. Якщо для цього існує політична необхідність, я понесу призначене покарання і прийму оголошений вирок. Але цей вирок свідчитиме не про мою провину, а про провину Російської Федерації та її судочинства перед світом, стабільністю і людством загалом”».

«Мій брат дуже сильний та мужній чоловік, сам тримався і підтримував інших полонених»

«На початку він був впевнений, що Україна зробить все, щоб звільнити його та інших цивільних з полону. Але зараз у листах, які я отримую через систему електронного листування ФСВП Росії, він не скаржиться. Водночас ми розуміємо його психологічний стан за почерком, стилістикою, яку він використовує, уривчастими фразами – відчуваємо, коли Павло нервує, коли йому дають мало часу і він пише нашвидкоруч. Ми пишемо у відповідь, що робимо все для його звільнення, а він відповідає, що є слова, а є дії, і я розумію, що брат зневірився. Тривалий час не було листів і я не розуміла чому, і от на початку березня знов відновилося спілкування і ми трохи “видихнули”. А одного разу брат написав мені листа французькою. Він вивчає її в російській тюрмі за бібліотечними книжками, які там є».

«Цивільні перебувають у полоні і треба визнати цей факт юридично»

«Я думаю, що держава робить багато для визволення з полону і військових, і цивільних. Але вона обмежена в переговорних процесах і в своїх можливостях. На мою думку, некорректно говорити про те, що цивільні не підлягають обміну. Вони там перебувають. Навіть всупереч міжнародному законодавству! Ці люди сидять в катівнях, хоча не мають там сидиті! А якщо так, не можна казати матері у вічі, що її син не має там бути четвертий чи сьомий рік, це ніяк не наближає його повернення. Треба визнати цей факт і шукати реальні механізми повернення людей. Я чую навіть від українців питання: “А що роблять цивільні в полоні?”. Це не може усвідомити навіть українське суспільство і мені це важко прийняти. Тому ми і виходимо на акції, щоб всі усвідомлювали масштаби проблеми».

Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.

---

---