«Переживати смерть побратимів — для нього було найважче»

Віталій Зозуля потрапив на фронт 25 лютого 2022 року. Захищав Херсонський, Миколаївський та Донецький напрямки понад два роки у складі 59-ї окремої штурмової бригади. Батько Віталія теж захищає країну, а старший брат — загинув на полі бою у 2023 році.

Зоя Зозуля, мати Віталія, розказала, «Точці Сходу», що син зник безвісти у квітні 2024 року. Мати військового впевнена, що син в полоні, бо вона відчуває, що він живий.

«Мобілізували Віталіка на другий день після початку повномасштабної війни. Він пішов захищати країну разом з батьком, але їх розділили і син одразу потрапив на фронт. Спочатку — Херсонська область, згодом Миколаївщина та Донеччина. Іноді він приїжджав у короткострокову відпустку, отримав важку контузію, але навіть недолікувався — хотів повернутися до побратимів. Син був в найгарячіших точках оборони і йому було дуже важко. Коли загинув мій старший син, Віталік приїжджав на похорон і пам’ятаю, як він казав, що сил у нього немає, але все одно треба тримати зброю і захищати. Син став більш замкнений, пригнічений. Він купив автівку і вивозив тіла загиблих, поки їхав — палив по дві пачки цигарок і розмовляв з ними, уявіть собі цей жах!».

«Син багато разів виходив на “нуль” і повертався»

«Черговий бойовий вихід сина, під селищем Первомайське Покровського району, повинен був тривати 5 діб, але їхню групу з 4 людей — не вивели звідти, вони зникли 18 квітня 2024 року. Один з побратимів Віталія, який керує дронами, ніби бачив, як групу сина брали в полон, але з’ясувати точно, наскільки вірна ця інформація ми не змогли. В акті розслідування від військової частини вказано, що будівля, де перебував син —  частково зруйнована, але тіл знайдено не було і є ймовірність, що хлопці в полоні. Я намагаюсь їздити на всі обміни військовополонених, спілкуюсь зі звільненими, але поки новин для нас немає».

«Мій син дуже сумлінний, завжди прийде на допомогу»

«Віталік така людина, що нікого не залишить в біді. Він працьовитий, дуже багато всього вміє, особливо любить техніку ремонтувати — трактори, автівки, і в нього все виходить. Мені підказує серце, що він живий. Коли загинув старший син — я це відчула, а з Віталієм — навпаки, я відчуваю, що він живий. Один зі звільнених хлопців сказав мені: “Ми витримали тільки через те, що знали, що ви нас чекаєте”. Коли вони виходять з автобусів.. (Плаче) Я не можу вам передати. Хлопці — хтось ледь йде, хтось хворий, всі схудлі, але вони  вдивляються в кожну світлину, вони так намагаються допомогти! Впізнати когось! Я дочекаюсь своєї дитини і не зневірюся».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

Допоможіть нам бути кориснішими — пройдіть опитування.

---