«Повертати полонених з Чечні вкрай важко»

На лобі 25-річного захисника України Вадима Шаталюка росіяни вирізали шрам у формі німецького хреста. Військовий потрапив у полон під час служби на Донецькому напрямку у 2023 році. Згодом його родині повідомили, що Вадим зник безвісти.

Лише за кілька місяців від звільнених побратимів вони дізналися, що він перебуває в одній із чеченських колоній. Дружина захисника, Тетяна, розповіла «Точці Сходу» про дзвінок чоловіка з полону, про розмову з одним з російських військових, а також про те, чому так важко повертати наших захисників саме з Чечні.

«На Донецькому напрямку Вадим опинився в перших числах 2023 року. Через важкі бої зв’язок був нестабільним і ми говорили дуже рідко. Коханий зізнався, що відбувається щось страшне, але вибору не було — це війна. Ми переживали за нього неймовірно, а вже за два тижні, 15 січня, ми дізнались, що Вадим зник безвісти.  Майже до Великодня ми нічого взагалі не знали про нього, хоча постійно шукали, писали численні заяви в поліцію, СБУ, Координаційний штаб. А 25 квітня 2023 року з однієї з чеченських колоній повернули наших хлопців. Від них ми дізнались, що Вадим перебуває саме там». 

«30 серпня 2024 року Вадим зателефонував з полону»

«Розмова тривала чотири хвилини. Вона була несподіваною і дуже хвилюючою, важко було підібрати слова. Вадим сказав, що з ним все добре, годують, не б’ють. Але це стандартні фрази, які не мають майже жодного сенсу. Мій рідненький виглядав дуже втомленим, очі червоні, але слідів побиттів я не побачила. Відчувалося, що він під тиском сказав фразу: “Наша влада не хоче нас звідси забирати, не хоче міняти, добивайтеся обмінів”. Вадим був не один. Поряд сидів чоловік, який слухав нашу розмову і потім говорив зі мною. Цей чеченець казав мені, що наші хлопці їм не потрібні, що вони хочуть їх віддати, але українська влада проти. Я розумію, що він тиснув на мене, намагався переконати, що Україна прагне міняти одного чеченського полоненого на десять наших хлопців. Я знаю, що це неправда. Це окупанти висувають такі умови обміну — 10 своїх на одного українця. Чеченці не міняють наших полонених на росіян, міняють тільки на кадировців».

«Раніше їм давали тільки “Мівіну”, тепер – годують супом»

«Умови утримання трохи змінились, про це говорять хлопці, які повернулись з Чечні в крайньому обміні. Але Вадима вони не бачили, тому інформація в мене дуже узагальнена. Раніше мені вдалося зустрітися з військовим, який сидів в одній камері з моїм чоловіком. Він розповів, що Вадим добре тримається, духом не падає, постійно говорить про родину. На лобі у мого чоловіка залишився німецький хрест. Його вирізали росіяни, коли брали їхню групу в полон, іншим хлопцям вирізали також, але шрам потроху затягується».

«Він дуже дбайливий, уважний і турботливий»

«Вадим дуже добрий, останні гроші віддасть, якщо треба, щоб когось врятувати або допомогти. Він дуже працьовитий і любить свою мирну професію — за фахом він електрик. Коли ми почали зустрічатися, я зрозуміла, що не можу прожити без нього ані хвилини. Хоча до цього ми навчались в одному училищі, потім два роки просто товаришували, переписувались. А згодом, коли зустрілися декілька разів, вже не розлучалися».

«Перший рік полону я була впевнена, що от-от і його повернуть додому»

«Коли Вадим вже був у полоні, народився Захар, йому зараз рік і сім місяців. А старшому, Андрію, 4 роки. Синам я кажу, що тато на роботі і дуже зайнятий. Але старший постійно ставить питання — чому тато не приїжджає і дуже сумує за ним. Наші мирні акції не дають результатів. Ми виходимо і під Офіс Президента, зустрічаємось із керівництвом бригади, але коли мова заходить про полонених, які перебувають у Чечні — це якийсь “глухий кут”. Тому ми постійно нагадуємо про них, що вони є і їх треба витягати з-за ґрат. Я продовжую сподіватись і моя надія не згасає, навіть коли в обмінах не має прізвища мого чоловіка. Ми так сильно чекаємо його і я сподіваюсь, що наша сила і віра допоможуть повернути його».

Ця стаття стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

---