«Позицію брата знищили, але мертвим його не бачили»

Руслан Ковальчук, солдат 81-ї окремої аеромобільної бригади, зник безвісти у травні 2024 року. До цього понад два роки він захищав Україну в Донецькій, Луганській та Сумській областях. Про це «Точці Сходу» розповіла його сестра, Юлія. 

Руслан зник під Білогорівкою, де зі слів одного з побратимів, він міг отримати поранення.  Рідні захисника не припиняють пошуки, сподіваються, що він перебуває в полоні і чекають звістки від звільнених полонених. 

«Ми сподіваємось, що Руслан потрапив у полон»

«Майже одразу після початку повномасштабного вторгнення нам довелося виїхали зі свого села в Миколаївській області до Тернополя. Поїхали всі разом — я, мама, брат і тато. Руслан пішов ставати на військовий облік і його одразу мобілізували, це було у квітні 2022 року. Він сказав, що не буде ховатися і піде захищати Україну. За два роки служби брат був на багатьох напрямках — на Сумщині, під Бахмутом, у Луганській області. Влітку 2023 року Руся приїжджав у відпустку. Пам’ятаю, як хвилювався за побратимів, постійно говорив про хлопців, які залишились на передовій, казав, що потрібно їхати, бо вони чекають і дуже переживав через втрату когось зі своїх. Я б сказала, що навіть під час відпочинку він всіма думками був там, на фронті».

«Він зник під Білогорівкою в Луганській області»

«13 травня 2024 року Руслан сказав, що йде на бойове завдання і дуже всіх нас любить. Потім в’язок зник, а 18 травня ми отримали сповіщення, що брат зник безвісти. Якісь крихти інформації нам вдалося зібрати. Його командир розповів, що ця ділянка фронту дуже швидко була окупована росіянами, а сама позиція була знищена, і що там відбулося достеменно невідомо. Скільки там було людей, разом з братом ми не знаємо. Але нам вдалося знайти хлопця, зовсім з іншої бригади, який провів деякий час на цих позиціях разом з Русланом, його звати Владислав. Він прийшов на позицію брата через те, що з хлопцями не було зв’язку і треба було з’ясувати, що саме там відбувається». 

«Владислав бачив, як побратима Руслана розірвало снарядом»

«На позиції був хаос, шалений обстріл. В якийсь момент Владислав почув крик, і він припускає, що кричав саме Руслан, через те, що був поранений, але підійти до нього він не зміг. Владислав навіть передав по рації, що Руслан поранений, але між ними була відстань і витягти брата не було можливості через шквальний вогонь. Ми намагались знайти ще якусь інформацію, звертались і в Міжнародний Комітет Червоного Хреста, і в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, але досі жодних даних не маємо». 

«Від мого брата відчувається тепло»

«Наш Руслан дуже добрий, хоча він на зріст майже два метри, і, на перший погляд, суворий та непохитний, але він спокійний та виважений. Він світла людина, завжди всім співчуває і всіх жаліє. Але характер у нього є, якщо якась проблема — обов’язково її вирішить, впертість допомагала. Він багато працював і хотів вступити до лав Національної поліції, я думаю, так проявлялось його почуття справедливості. Він дуже гарно малює, він творчий та комунікабельний, у нього багато друзів, всі переживають і запитують нас про нього». 

«Ми сподіваємось, що нам вдасться знайти людину, яка бачила брата в полоні»

«Навіть, якщо він був поранений, росіяни могли взяти його в полон. Життя нашої родини дуже змінилось після його зникнення, ми в постійному пошуку, мама дуже сильно переживає, знервована, плаче. У кожній зустрічній людині, яка хоч трохи схожа на Руслана, я бачу його. Ми дуже близькі з братом, я сильно сумую і вірю, що Руслан живий. Сили зараз мені дає мама, вона і досі в якомусь напівшоковому стані, лине час, але для неї він майже зупинився. Я підтримую її і продовжую шукати. Ми дуже любимо нашого Русю і наша надія — жива».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---