«Про те, що тато у полоні ми дізналися лише через півтора місяця після його зникнення»

55-річний солдат 33-го окремого стрілецького батальйону Василь Талайло потрапив у російський полон у квітні 2024 року. Про це його рідні дізналися через півтора місяця після його зникнення – Василя побачили на одному з відео, яке виклали росіяни. На ньому він виглядав дуже змарнілим, говорив про чисельні контузії та осколкові поранення.

Його донька, Марія, розповіла «Точці Сходу» про пошуки батька, про суперечливі дані щодо того, що саме з ним трапилося та про останні відомості щодо стану його здоров’я.

«Тато став на захист Батьківщини 9 квітня 2022 року. Коли отримав повістку, сказав: “Хто, як не ми”, і я знала, що мій батько не залишиться осторонь, не буде просто спостерігати чи ховатись. Він такий завжди — якщо щось вирішить, слухати нікого не буде. Майже два роки тато провів у Сумській області, спілкувалися ми часто, настрій в нього був бойовий, відчувалась його впевненість, спокій, він ніколи не жалівся. А мені важливо було щодня чути його голос, знати, що він живий та здоровий. 10 квітня 2024 року тато повідомив, що збирається на триденний бойовий вихід, після якого він вже не зателефонував». 

«Хіба ви не отримали сповіщення про його зникнення?»

«Такою була реакція батькового командира, коли ми йому зателефонували. Ми шукали батька самостійно, декілька людей казали, що він загинув, але вони не бачили цього на власні очі. Їхні припущення будувалися лише на тому, що бій був важкий і вижити в ньому було неможливо. Тато вважався зниклим безвісти до 1 червня 2024 року. В цей день ми знайшли відео, на якому побачили його живим. Він виглядав дуже змарнілим, говорив, що в нього декілька контузій і по його обличчю було зрозуміло, що без наслідків вони не минули, а на руках були сліди від осколкових поранень. Коротко розказав про те, як потрапив у полон, але скільки правди в його словах я не знаю, можливо він казав те, що хотіли чути росіяни. На жаль, більше відомостей з полону про тата немає». 

«Мені здається, що від тата мені дісталось добре серце»

«Він дуже добрий, завжди прийде на допомогу, спокійний та розсудливий. Тато дуже любить природу нашого краю, він багато років прожив на Львівщині і часто казав, що не проміняє гори та ліс на море. Він не боїться жодної роботи, працював водієм, охоронцем. Тато дуже любить мого сина — Богдану зараз 12. Між ними дуже теплий та міцний зв’язок. Онук чекає на дідуся з полону, шукає його прізвище у списках». 

«Я вірю, що держава робить максимум, щоб повернути наших полонених додому»

«Акції на підтримку військовополонених, постійні зустрічі в Координаційному штабі, звернення в міжнародні організації – це те, що, я сподіваюсь, наближає повернення мого тата додому. Але мені здається, що я роблю замало, бо він й досі у полоні. Коли під час обмінів я не бачу батькового прізвища у списках – це розбиває мені серце. А сили мені дає саме боротьба і рух. Я знаю, що попри подекуди зневіру та біль, не можна зупинятися. Я дуже сильно люблю свого тата і завжди подумки я з ним, хочу, щоб він це знав».

«Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів».

---