«Росіяни тріумфували, мовляв, у полон здалися легендарні морпіхи»

Двадцятисемирічний морпіх, оборонець Маріуполя Ілля Гальчуков перебуває у ворожих застінках вже 32 місяці. Окупанти засудили його на 16 років за нібито жорстоке поводження з російським полоненим. Мати Іллі, Яна, поділилася із «Точкою Сходу» відомостями про свого сина, розповіла звідки дізналася про його стан у полоні і які дії родичів військовополонених мають реальний вплив на повернення їх додому.

«Під час облоги Маріуполя ми з Ілею (саме так я називаю сина) підтримували один одного. Я знала, що Маріуполь приречений, але намагалась бути йому опорою. А він постійно втішав мене, казав, що все буде добре, але я готувала себе до найгіршого і нічим не могла йому допомогти. 12 квітня я дізналась, що майже вся бригада потрапила в полон і на відео в одному з російських пабліків я побачила свого сина. Він був знесиленим, брудним, але найбільше мене вразили його пусті чорні очі».

«Росіяни засудили Ілю на 16 років»

«Це сталося наприкінці 2023 року. Його звинуватили у тому, що він нібито жорстоко поводився з російським військовополоненим. Я дізналась про це з якогось пропагандиського сайту. А згодом Іля зміг написати з полону декілька листів. Вони були пронизані тугою за домом і хвилюванням за родиною з одного боку, а з іншого – стійкістю та силою волі. Син має проблеми з колінами, внаслідок контузії — болить голова та частково пропав слух. Про це мені розповіли хлопці, які повернулись з полону. Багато подробиць, на жаль, я не знаю, лише, що він добре тримається і не втратив надії».

«Бабуся Ілі померла, не дочекавшись онука»

«Вона дуже чекала, сумувала за ним, дуже його любила. Іля дуже творчий та емоційний, живе у якомусь своєму всесвіті, захоплюється новим, любить експериментувати. Він дуже добрий, співчутливий, завжди реагує на чужий біль. А от характер, при цьому, в нього непростий, мабуть, через емоційність. У нього на все є своя точка зору, певна впертість, а якщо йому не цікаво  —  терпіти не буде. У полоні він малює, пише вірші, добре ладить з хлопцями і вірить, що всі вони повернуться додому».

«За кордоном треба говорити про військовополонених — це масштабує наші зусилля» 

«Наш благодійний фонд “Серце в дії” підтримує військових і родини військовополонених. Ми здійснюємо багато закордонних поїздок, комунікуємо з громадськими організаціями, закордонною спільнотою. А ось роботу Міжнародного Комітету Червоного Хреста, на жаль, можу оцінити лише негативно. Вони нічого не роблять, абсолютно марна організація, яка не виправдовує сподівань людей, які прагнуть захисту та підтримки. Влітку наші дівчата провели велику акцію і намагались достукатись до представників МКЧХ з вимогами щодо можливості передавати листи, посилки полоненим, щоб вони відвідували хлопців з гуманітарними місіями. Тоді ми домовились про певну співпрацю, свою частину зобов’язань ми зробили, а від МКЧХ зворотного зв’язку так і не маємо».

«Обміни — це найтяжчі дні»

«Але я розумію, що коли Іля буде вдома все тільки почнеться. Потрібна буде реабілітація і я повинна повернути його до життя. Я не можу собі дозволити опустити руки. Я придбала йому так багато речей! Хочу, щоб в нього все було. Навіть його улюблений парфюм купила (Посміхається). Всім жінкам, які чекають я хочу сказати: “Боріться! Не здавайтеся! І бережіть себе, щоб були сили для допомоги вашим рідним. Турбуйтеся про себе. Пам’ятаєте, як у літаку? Спочатку кисневу маску треба одягати на себе, інакше врятувати ви не зможете нікого”. Свого сина я чекаю кожного дня, мою любов, сподіваюсь, він відчуває за тисячі кілометрів, і я ніколи не втрачу надію, що день його повернення настане».

---