«Росіяни зламали двері, напали на свекра та силоміць забрали його» 

63-річний житель Херсона Олександр Керекеша перебуває в російському полоні 28 місяців. Все своє життя чоловік працював залізничником, став один з керівників Херсонської дистанційної колії АТ  «Укрзалізниця». Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр разом з колегами перешкоджав перевезенню броньованої техніки окупантів з Криму, пошкоджуючи залізничну інфраструктуру. Росіяни засудили херсонця на 6,5 років перебування в колонії суворого режиму. Його невістка, Вікторія, каже, що найгірший період, який переживала родина —  тривала невідомість та відсутність можливості допомогти рідній людині.

 

«До повномасштабного вторгнення ми мешкали у Херсоні. Я, чоловік та свекор працювали на залізниці, і майже з перших днів великої війни були разом і на роботі,  і вдома. Олександр Володимирович працював постійно, і вдень, і вночі. Він обіймав посаду начальника Херсонської дистанції колії Одеської залізниці і керував понад 300 людьми. За вказівкою свого керівництва, АТ “Укрзалізниця”, він перешкоджав постачанню броньованої техніки ворога з окупованого Криму до нашого міста. Але фізично це можливо було робити тільки перший тиждень, а коли Херсон повністю окупували, свекор був на зв’язку зі своїм керівництвом, був готовий допомогти в будь-який час. Він дуже смілива та чесна людина, в нього тоді була впевненість, що все швидко скінчиться і ми зможемо вибити ворога з нашої землі». 

«Він категорично відмовився виїжджати з Херсону»

«Казав, що відповідає за підприємство, за людей, які на ньому працюють. І от відтоді, коли ми виїхали, 6 квітня 2022 року, ми не бачились, але щодня спілкувалися. Олександр Володимирович не поїхав до нас, на вільну територію України, вірив, що от-от Херсон звільнять, хоча психологічний стан у нього був дуже пригнічений. Людей забирали на фільтрацію, після того вони зникали. З кожним днем виїхати з Херсону ставало все важче. Росіяни хапали всіх, навіть тих, хто просто не сподобався комусь на блокпості. В нас були можливості вивезти свекра, але вмовити його не вдалося.  З часом він перестав виходити з дому, знайомі купували йому продукти. І от 13 вересня його викрали загарбники». 

«А потім окупанти вкрали майно»

«Вони винесли з будинку речі, навіть сувеніри, завантажили все в машину Олександра Володимировича і поїхали. Шукали і його синів, мого чоловіка та його брата, але ми вже були на підконтрольній території України. Приводом для затримання стали заяви від колишніх працівників залізниці, які написали, що він нібито під дулом автомата змушував їх працювати на українську владу, але ж цього не було. Ті, хто його знають, розуміють, що він та автомат несумісні речі. Ми могли йому передавати передачі і це відбувалося до деокупації міста. А напередодні звільнення Херсону, в жовтні 2022 року, тікаючи на лівий берег Херсонщини, загарбники забрали з собою частину людей, які перебували в ізоляторі. Серед них був і Олександр Володимирович». 

«Ми отримали декілька записок з ізолятора в  Каланчаку»

«Свекор зміг передати їх через звільнених. Він писав, що любить нас, що тримається, що не здасться і головне для нього — воля. А тим часом росіяни розпочали кримінальну справу. Спочатку — запостили відео, на якому розказали, що затримали диверсанта, мого свекра, який пошкоджував залізничні колії. Подано це було так, що це тільки-но сталося, ще й на Лівому березі Херсонщини, а він вже майже рік перебував у полоні. Повністю сфабрикована пропагандою “новина”. Потім, у квітні 2024-го, Олександра Володимировича засудили на 6,5 років суворого режиму».

«За час полону він втратив понад 20 кілограмів»

«Найважчим був період, коли ми не могли передати Олександру Володимировичу жодної вісточки, не кажучи про передачі. Він зневірився, його з’їдали розчарування та біль, що він нікому не потрібний, навіть втратив віру в нас, у родину.  Ми нічого не могли зробити, і це найстрашніше, бо ми почувалися зрадниками, не маючи можливості сказати йому, що ми любимо його і боремось за нього. Зараз свекор — в одній з колоній в Росії. Ми можемо передавати йому гроші, ліки, переписуватися, а ось речі передавати — заборонено. За гроші, в маленькій крамниці, на території колонії, він може купити собі їжу. В одному з листів він написав, що зміг придбати собі чай, цукор та маленький шматок ковбаски. Це страшно, розумієте? Листи та ліки, які ми передали, підбадьорили його та покращили самопочуття. Але в нього болить серце, високий тиск, загострилися хронічні хвороби». 

«Ми битимемося, поки не доб’ємося його звільнення»

«Мій свекор дуже чуйна людина, добра, відверта, в роботі дуже вимогливий, і до себе, і до інших. Тепер батько, іноді я так його називаю, розуміє, що ми боремося. Ми постійно звертаємося до всіх міжнародних організацій, які можуть вплинути на повернення цивільних полонених, зокрема, і до Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Але саме ця організація досі не підтвердила перебування в полоні нашої рідної людини і після багатьох звернень не надає жодної відповіді. Тож нас бентежить думка – які шанси повернути цивільного полоненого Керекешу, якщо він засуджений, але досі не підтверджений в полоні? У нас одна ціль — обійняти його і ми це зробимо. Він нам вірить, ми не відступимо. Ми дуже любимо його, сумуємо і зробимо все для його повернення, чого б це нам не коштувало». 

---